15.04.2019, 10:26

Загрози партії «Самопоміч»

П'ять років тому успіх «Самопомочі» здивував самих партійців. Нині ж дивують іншим та інші люди.

Казка про «свіжу кров»

Якщо починати відлік із 2014-го, все скидалося на казку: рейтинг зареєстрованої рік тому партії, що визначає своєю ідеологію як «християнську мораль та здоровий глузд», вже у грудні 2013-го року сягає від 11% у самому Львові (на виборах до міськради) до 3% (на виборах у Верховну Раду). Особистий рейтинг лідера партії, мера Львова Андрія Садового – близько 43,5 %, а довіряли йому понад 75% львів’ян... 

Аби не порушувати казкових канонів, облишмо за дужками те, що назву та ідеологію партії «позичили» у кредитних спілок Галичини початку XX століття, а однойменну громадську організацію А. Садовий заснував ще у 2004-му. У казках спершу усе має буди ідеальним і в рожевих тонах – змій-лиходій, за традицією, прилетить пізніше і зненацька. 

Так ГО «Самопоміч» – регіональна громадська організація, яка спершу складається із кількох осіб і має формально нульове фінансування, й упродовж 10 років допомагає мешканцям відстоювати їхні права, в одну мить виростає до партії, яка вже у травні 2014-го на дострокових виборах до столичної міськради посідає третє місце з результатом 6,81%, проводячи у Київраду свою першу п’ятірку, яку очолює жінка- науковиця, а решта – поважні бізнесмени, хоч і не олігархи: власник мережі ресторанів, гендиректор «ModnaKasta», фіндиректор страхової компанії та гендиректор ТРК, що, за дивним збігом обставин, номінально належить дружині Садового. Але облишмо перемивати це злим язикам, бо ми – добрі, і у нас – казка!

Ще раніше, 28 лютого 2014-го, А. Садовий заявив, що його партія візьме участь у позачергових парламентських виборах. У вересні 2014 у Києві з'їзд «Об'єднання «Самопоміч“» затверджує виборчий список й одразу ж оприлюднює його, хоча законодавство цього не вимагає: «просимо дати нам чітке розуміння – чи варті ці люди представляти нас у парламенті. Після того, як ми отримаємо ваші думки — в кінці тижня фіналізуємо список». Нічого не нагадує із нинішньої президентської кампанії? А далі, як мовиться, «ЗЕ і не снилося»; список складається із 61 кандидата, серед яких – представники добробату «Донбас» й активісти партій «Воля» та «Самопоміч», безпартійні, а сам Садовий займає у списку скромне 50 місце.

А вже за два тижні  «Самопоміч» презентує план дій у парламенті, який презентує не лише лідер партії, але й Ганна Гопко від Реанімаційного пакету реформ, Єгор Соболєв від Громадського люстраційного комітету, Павло Кишкар від батальйону «Донбас», їх команди та експерти. У програмі партії визначено пріоритетні програми розвитку держави: місцевого самоврядування й адмінреформи, обороноздатності країни та економіки, аграрної сфери й розвитку села, комунікаційно-інформаційних технологій, освіти та соцсфери, очищення влади… І фінальний акорд від Андрія Івановича:«Аби все це реалізувати, наше завдання – шукати молодих чесних людей і давати їм владу…Наше гасло дуже просте: «Візьми і зроби!»

Погодьте, пісня, а не презентація! І вже небавом ЦВК фіксує сенсаційні як для партії-новачка результати – 10,97 % (1729271 виборців – 3 місце), що забезпечує їй 32 місця у Верховній Раді за партійними списками плюс ще двоє мажоритарників. Ба більше, за результатами місцевих виборів «Самопоміч» формує свої фракції у 15 обласних та 22 міських радах обласних центрів. Тим часом сам Садовий як кандидат у мери набирає 61% голосів, а міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич – 54,9%. І якщо останнього влада «з’їла» доволі швидко, то за президентські амбіції А.Садового довелося поплатися усьому Львову – багатомісячної «сміттєвою блокадою» під супровід масивного «артобстрілу» лояльних до влади ЗМІ…

Революція Гідності не лише породила високий запит на нових політиків, але й стрімко підвищила рівень довіри до громадських активістів. Цей феномен чітко фіксували й соцопитування: різке зниження рівня довіри партіям на тлі зростання довіри до громадських організацій: якщо після парламентських виборів-2014 політичним партіям довіряли лише 15%, а ГО – 44%, то у 2017 році усі разом партії зберегли лише 9% довіри!

Фарс «нових облич»

Врешті-решт у 2019-му, під час виборів президента, тотальна корупція влади та роз’єднаність опозиції вкупі із незадоволеним попитом суспільства на «нових» та «позасистемних» політиків і вилився у несподівані як для самої України, так і для решти світу результати першого туру та гротескну фантасмагорію соцпрогнозів на другий. Хоча пояснення класичне: поки двоє (влада та опозиція) чубляться, третій (ЗеКоманда як технологічний проект, що розроблявся щонайменше три роки, але був недооцінений професійними політиками) виграє.   

З тією різницею, що якщо у 2014-му лише для 20% виборців вирішальним фактором стала "свіжа кров"– у списку "Самопомочі" не було жодного(!) нардепа Верховної Ради попередніх скликань, а ще 20% головним аргументом вважали впевненість у тому,
що кандидати не будуть задіяні в корупції через строкатість списку, в якому були військові й представники бізнесу, медіа та громадськості, IT-сектору, – то тотальна зневіра у політиках дарує проекту шоумена в рази вищі показники підтримки. І байдуже, що ніхто й досі не чув, що пропонує Зеленський країні на наступні 5 років – головне, аби був не зі «старої гвардії»…   

І ГЕТЬманство як розплата

Холодний душ приводить до тями швидко. У кого дівоча пам'ять, спробуйте-но пригадати прізвище бодай одного президента України, яке б згодом не зайняло місця на плакатах зі словами «Ганьба!» та «Геть!». Натомість похмільний синдром триває набагато довше і болючіше, надто ж коли його жертвою стає ціла нація.

Це ж стосується і партій. Навіть таких «нових» й «унікальних», як «Самопоміч». Після стрімкого злету популярності якої у 2014-2015 роках соціологи констатують все швидше падіння рейтингу партії — ще рік тому до рівня 4,4%, нижче  прохідного бар'єру в 5%.

Причина, окрім вже згаданого спускання рейтингу лідера партії у сміття в найбуквальнішому сенсі цього слова, ще й зворотній бік «новизни» і строкатості списку – тих самих, які у 2014-му подарували партії успіх. Нині із 34 нардепів фракції «Самопомочі» у ній залишилось лише 25, та й із них ще двоє заявили про намір покинути партію, а ще ряд депутатів – підшуковують «запасні аеродроми» в інших політсилах. І, певна річ, амбіції новітніх політиків, що, набравшись досвіду, починають мріяти про персональну булаву – у вигляді власних партій чи високих посад.

Задля справедливості нагадаємо, що одна із 34 депутатів «Самопомочі», Оксана Сироїд, покинула фракцію задля посади віце-спікера. Але ж і недавні гучні заяви Єгора Соболєва про вихід із фракції – далеко не перші! У 2014-му за списком «Самопомочі» до Ради пройшли 6 представників тоді ще новоствореної партії "Воля" — Єгор Соболєв, Іван Мірошніченко, Ірина Суслова, Вікторія Войціцька, Павло Костенко, Андрій Немировський. Проте одразу після виборів у ній стався розкол, і з "Волі" вийшли Є. Соболєв, В. Войціцька і П. Костенко. Тоді ж п. Єгор називав початок листопада «найчорнішим тижнем мого життя» і просив вибачення «у всіх, кого переконав вступити в неї»… Згодом, у 2017-2018 роках Соболєв створив і розвивав "Рух "Визволення", і разом із С.Семенченком організовували акції протесту разом із Саакашвілі, попри те, що водночас був одним із керівників фракції та партії «Самопомочі». Поки не відчув, що йому «тісно» в рамках цієї партії, проте відклав рішення про вихід із неї до виборів президента…

Приблизна та ж історія і з екс-командиром батальйону "Донбас" Семеном Семенченком, що входив до топ-списку "Самопомочі".

Майже на самому початку каденції почалися й виключення із фракції нардепів за порушення фракційної дисципліни: у лютому 2015-го – І.Суслової за підтримку призначення Генпрокурором В.Шокіна. Відтак у травні – ще одразу 5 депутатів, зокрема й колишню «намбе ван» списку – Ганни Гопко з коаліції ГО "Реанімаційний пакет реформ", яка на той час очолювала Комітет у закордонних справах. У жовтні – депутатку Н.Веселову, що проголосувала за особливий статус Донбасу.

Як пояснював тоді заступник голови фракції Олег Лаврик, такі кадрові втрати й «очищення лав» — природний процес для ідеологічної партії: "Для нас основне – зберегти принципи, з якими ми йшли у 2014 році на вибори… Тому якщо протягом діяльності роботи у парламенті той чи інший депутат змінює свої позиції чи продається за дрібні гроші ідеологічним кланам, то у нас є однозначна позиція: такий депутат не може працювати в рамках "Самопомочі". Це стосується не тільки народних депутатів, але й місцевих. У багатьох регіонах іде процедура відкликання…"

І, врешті, у липні 2018 року написав заяву про складання  депутатських повноважень Андрій Журжій – один із небагатьох представників великого бізнесу у фракції, власник 22 підприємств. Обґрунтувавши свій вчинок тим, що парламент входить у передвиборчий період, і це призводить до відкату та зупинки ключових економічних реформ…

Що ж до майбутніх виборів, то, за словами О.Лаврика, нові списки "Самопоміч" складатиме за рейтинговою системою «відкритих списків»: кожну кандидатуру оцінюватимуть насамперед усі без винятку регіональні осередки. Тим часом лідер партії А. Садовий прогнозує, що частина народних депутатів перейде із фракції "Самопомочі" до інших політичних сил: "Парламент доживає останні місяці, і політики визначаються зі своїм майбутнім та потенційними новими попутниками".

Цікаво, що попри численні суперечки між собою, і А.Садовий, і Є. Соболєв в унісон заявляють, що гордяться одним і тим же ж. Лідер "Самопомочі: "Не скурвились, не зраджували виборців і принципи, робили те, що могли, хоча були у значній меншості". Є. Соболєв: «У парламенті більшість з нас не скурвилася, взяла активну участь у творенні законів для протидії корупції, визнання Росії окупантом, посилення місцевого самоврядування та поширення української культури». Натомість наголошує, що не буде балотуватися з "Самопоміччю" на наступні вибори: «У нас справді є ідеологічні розходження з керівництвом партії як діяти у політиці. Зокрема, як відстоювати інтереси людей, у тому числі на вулиці; та з якою швидкістю і якими методами очищуватися від тих, хто не витримує тиску і спокус».

До слова, серед тих, хто збирається покинути фракцію "Самопомочі", і другий за статками (після А.Журжія) «грошовий мішок» – власник 15 компаній Іван Мірошніченко.

Андрій Возний.

  • ,
  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    Квартал 95 вже написав концерт без Зеленського

    Коментар

    Блоги

    Оксана Кришталева

    Нас постійно супроводжують різні звуки, але ми не надаємо їм належного значення

    Дмитро Снєгирьов

    «Я мзду не беру, мне за державу обидно»: про важку долю актора Павла Луспєкаєва

    Андрій Вихопень

    Я розумію, чому важливо для Порошенка шоу 14 квітня