Сьогодні, 21 березня, у Львові розпочалась  виставка "АГРОПОРТ Захід Львів 2019". У відкритті взяв участь Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман. При цьому він собі дозволив грубо зманіпулювати статистикою.

Зокрема, звертаючись до учасників Форуму, Глава Уряду наголосив (цитуємо за прес-службою Львівської ОДА), що підтримка АПК – один з ключових пріоритетів Уряду України. При цьому один із головних акцентів – підтримка фермерського руху, який з часом має сформувати основу агросектору України.

І тут Володимир Гройсман похвалився, що вже нині в країні налічується 33,1 тис. діючих фермерських господарств, що становить 67,6% від загальної кількості господарюючих юридичних суб’єктів зайнятих у сільському господарстві.

Далі Володимир Гройсман розшифрував останню цифру: мовляв, уряду вдалося зламати практику ігнорування малого бізнесу на селі і спрямувати фінансові, технічні, технологічні та консультаційні ресурси саме на цей сегмент виробників. І що цього року цільова підтримка фермерів складе не менше як 800 млн грн, ще 200 млн грн будуть направлені на кредитні програми.

Так от, гірка правда у тому, що фермерам за уряду Гросймана ведеться вельми не солодко. Їх підтримують хіба що на словах. Та найбільша біда – це агресивний тиск з боку агрохолдингів.

Судіть самі. Справді в Україні налічується 33 тис. фермерських господарств, але у їхньому розпорядженні є лише 4,5 млн га землі. Натомість понад сто великих агрохолдингів сконцентрували у своїх руках більш як 15 млн га землі. І ця диспропорція, по суті, вбиває весь фермерський устрій в Україні. Більше того, такий перекос кардинально суперечить європейській практиці. (Ми вже не кажемо про те, що саме ці агрохолдинги з'їдають найбільшу частку бюджетних дотацій.)

На підтвердження цих слів подаємо витяг з інтерв'ю, яке днями дав WN президент Асоціації фермерів України  Іван Томич:

WN. – В Україні сьогодні налічується 34 тис. фермерських господарств. Колись ви говорили про амбітну мету – довести їх число до 100 тис. Який оптимальний варіант?

Іван Томич. – Це питання не однозначне. Якщо  характеризувати наших сусідів (маю на увазі тих, де фермерський устрій сформований, тобто країни ЄС), то найбільше фермерів має Румунія, на другому місці –Польща.

Порівняно до нас, то у Польщі у 500-600 разів більше, у Румунії – в 1000 - 1100 разів. Там створено сімейний фермерський устрій. У Польщі в середньому 10 га землі (має одне фермерське господарство), у Румунії – 6 га (у середньому в Європі - 15 га).

В Україні, якщо говорити про 34 тис. фермерських підприємств, на одне з них в середньому припадає 120 га.  Це становить тільки 15% (4,5 млн га) від усієї землі, задіяної в АПК.

Решта землі – у великих і надто великих господарствах, які  ми називаємо агрохолдингами. У їхніх руках сконцентровано 14 - 15 млн га землю. Це сьогодні більше як 100 компанії, які нагромадили такий великий земельний банк.

При цьому оця частка  -  15 млн га – така велика, що просто не піддається порівнянню щодо будь-якої іншої країни, і не тільки нашого континенту. Тобто середній розмір агрохолдингу у нас понад 100 тис. га, а окремі вже мають приблизно 1 млн га. Повторюю, аналогій у світі практично нема.

Тому ми маємо таку строкатість, такий дисбаланс, коли є мізерна земельна частка у фермерів і 15 млн га, що сконцентрували у своїх руках агрохолдинги. У нас, звісно, ще 1 млн особистих селянських господарств,  води володіють до 5 млн га  землі, середній розмір 3-7 га.

Якщо ж подивитись на стратегію, яку ми хотіли реалізувати, то справді, була мета до 1995 року довести число фермерських господарств до 100 тис.  І такі можливості були, але нам не дозволили це зробити. Відтак, у 1995-1996 році нас було 32-35 тис. господарств і середнім розморім 25 га. Потім настав період стагнації, що тривав до 2000 року. І тільки починаючи від того року і до 2009 у нас був активний період, коли число фермерських господарств зросло майже до 50 тис. Ми були на вершині. І от тепер нас 34 тис.

І ця цифра не вкладається у жодні параметри того фермерського устрою, який суголосний європейській формулі: "Людина - Земля - Добробут – Національний інтерес".     

Власне, з цього дисбалансу виплавають більшість бід, які ми сьогодні переживаємо.