«Виший, кохана, сорочку Взором хрещатим мені Так, як у нас вишивали Ще у глухій давнині...» («Вишиванка», вірш Ростислава Братуня, музика Михайла Мануляка). Ця пісня, з огляду на завуальований підтекст (в розумінні партійної цензури), 1971 року критикувалась за архаїзм, оспівування історичної давнини, а також натяк щодо «хрестиків» в совєтській дійсності.

Про це на своїй сторінці у ФБ пише журналіст Михайло Маслій.

«В хрестику кожнім — дорога, В хрестику кожнім — тривога...» А й справді, скільки тих вишиванок «сяяли на грудях сузір’ям, що в душі зайнялось», зігрівали, вселяючи віру та додаючи сили на виживання тисячам українців по дорогах до гулагів, сибірів, по далеких спецпоселеннях.

Перші гастролі вокально–інструментального ансамблю «Ватра» Львівської обласної філармонії під керівництвом Михайла Мануляка мали відбутися у березні 1971 року.

«Після «гальопових» репетицій, різноманітних організаційних питань щодо придбання звукоапаратури, пошиття сценодягу, реклами та іншого, — був організований перегляд концертної програми перед художньою радою філармонії та ідеологічним відділом обкому партії, — пише у книзі «Львівський вокально–інструментальний ансамбль «Ватра» Роман Бревко. — На той час ми насправді хотіли відрізнятися від закомплексованих совєтських ансамблів. Адже Львів відвідували зарубіжні виконавці, які привозили не тільки новітню музику, але й моду на одяг, сучасну сценарну побудову програми, невимушеність спілкування з глядачами під час концерту. Окрім того, через польські часописи, у яких була різна інформація із світу естрадної музики, а особливо їхньої вітчизняної, — Львів, можна сказати, жив у європейській атмосфері культури.

У той час, коли формувалася «Ватра», проводилися репетиції — у середовищі мистецької інтелігенції Львова розповсюджувалися чутки про творення нового неординарного музичного гурту, а головне — з українопісенною, а не з помпезною совєтською бравадною програмою, яку поляки в той час влучно називали — пісні «прошем встаць».

Отже, Львів чекав на прем’єру. Пам’ятаю, це була надзвичайна подія — аншлаг неймовірний, квитки заздалегідь були розкуплені. На перегляд концерту прийшли відомі діячі культури, літератори і мистці, музиканти, представники преси — одним словом любителі і цінителі української пісні. Приємно було бачити в залі Ростислава Братуня, який з повагою ставився до новоствореного колективу, намагався завжди боронити від некомпетентних і бюрократичних чиновників.

1971 року почалися переслідування ідей українства, арешти правозахисників, які сміливо, відверто виступали з протестами проти русифікації, замовчування історичної правди про Україну, і такі пісні, як «Гей ви, стрільці січовії», «Вишиванка», «Ішов козак дорогою» та інші, стали своєрідним нагадуванням, що дух вольності, нескореності «ще не вмер, він ще живе».

Напевно, завдяки авторитету та популярності Ростислава Братуня як поета, особистості і громадського діяча (в ті часи був головою Львівської організації Спілки письменників) чиновники від культури змушені були дозволити виконувати «Вишиванку». Той перший концерт «Ватри» пройшов з великим успіхом. Кожен номер програми оцінювався тривалими оплесками глядачів, які гаряче вітали артистів; дарували квіти, як знак шани за цікавий репертуар».

Михайло Маслій: "На жаль, запис "Вишиванки" у виконанні "Ватри" Михайла Мануляка не зберігся", за вказівкою КДБ 1971 року усі пісні колективу розмагнітили. Проте шедевр Ростислава Братуня підтримав Валерій Маренич, який написав на нього власну мелодію. Правда, вірш у Маренича дещо видозмінений, аніж той, що співала "Ватра" 1971 року. Чомусь.

А ось яким він був тоді:

Виший, кохана, сорочку

Взором хрещатим мені

Так, як у нас вишивали

Ще у глухій давнині.

В хрестику кожнім — тривога,

В хрестику кожнім — дорога.

Виший червоним і чорним

Радість й печаль заодно,

В чорно–червонім сплетінні —

В щастя і муку вікно.

В хрестику кожнім — розстання,

В хрестику кожнім — кохання.

Хрестики ці — то не цвинтар

Того, що в нас не збулось, —

Сяє на грудях сузір’я,

Що у душі зайнялось.

В хрестику кожнім — зірчина.

Ти, моя люба, — єдина!..

У фоторяді - сорочки дивовижної роботи Майстрині Руслани Равлюк.