Про це пише в Українському погляді Йосиф Сірко.
Завдяки популярності роману американського письменника Джеймса Ф.Купера „Останній з могікан”, назва якого поширилася настільки, що набула узагальненого значення – стала фразеолоґізмом. «Останній із могікан“ ( The Last of the Mohicans ) сьогодні означає останнього представника будь-якої групи людей, роду, народності. Оскільки мені прийшлося ознайомитись з діяльністю колишніх Січових стрільців Карпатської України через Юрія Шанту, то дозволю собі твердити, що він належить до «останніх із могікан» закарпатських патріотів минулого.
Народився майбутній січовик Карпатської України, 29 січня 1918 р. в селі Люта, Великоберезнянського району, на Закарпатті. Юрій був шостою дитиною Петра та Марії Шантів (дівоче прізвище Лошак) з-поміж 11 дітей. Їхня доля, нагадує долю більшости вихідців із Закарпаття – розкиданих по всьому світу – Росія, США, Канада, Італія та де-інде. Доля ж еміґранта Юрія Шанти склалася не через важке соціальне становище на Закарпатті, але через його мрію побудувати маленьку Карпатську Українську Державу, в якій би панували русини-українці і не працювали б на різних зайд, які забороняли то церкву, то мову, то самостійний розвиток.
Середню освіту Юрій Шанта здобував у Мукачеві, де закінчив Торговельну академію 1938 р., в якій директором був майбутній голова Сойму Карпатської України А.Штефан. Після закінчення навчання він почав працювати в Ужгороді в Підкарпатському банку. Згодом, через угорську окупацію покидає Ужгород і переїжджає у Виноградово (тоді Севлюш).
Окупація Чехословаччини фашистською Німеччиною (15.3.1939) та проголошення Словацької фашистської держави зіграло на руку мадярам, які давно зазіхали на Закарпаття. Незважаючи на те, що закарпатці вже мали свою інтеліґенцію, яка була здатна провадити край самостійно, їм не вдалося здобути підтримку навіть такого „покровителя” малих країн, яким був Адольф Гітлер по відношенню до Словаччини, чи, скажімо, до балканських народів, представники яких підписали угоду з ним. Хорвати отримали „самостійність” – Nezavisna Država Hrvatska, NDH, як і словацькі фашисти, а Словенію та інші національності поділили між собою німці, італійці, угорці та навіть болгари – союзники Гітлера, до яких входила і Румунія.
Тому не важко зрозуміти, що сподівання закарпатських русинів-українців на визнання хоч якоїсь незалежности було цілковито нереальним. Угорці, як союзники фашистської Німеччини, знали, що чехи мають свої проблеми з існуванням – як німецький протекторат, а українців, у ґлобальному розумунні, „неіснувало”, бо вони були „совєтський народ”, а кілька тисяч Карпатьких січових стрільців не були в стані затримати десятки тисяч солдат угорської озброєної армії.
Незважаючи на те, що закарпатські українці початком березня (13-15) провели демократичний з’їзд і демократично обрали Сойм, який демократично проголосив 15-ого березня 1939 р. незалежність Карпатської України, зброя аґресора виявилася сильнішою. Фашистська Угорщина скористалася німецькою окупацією Чехії, вона не дала можливості існувати молодій державі – 16 березня на Красному полі, біля Хусту, відбувся вирішальний бій між захисниками Карпатської України та угорським військом, яке, після перемоги, захопило більшість території молодої країни.
Опір окупантам бійці Карпатської Січі робили до кінця травня 1939 р., але проти реґулярної угорської армії, без жодної підтримки ззовні, далі опиратися було неможливо. Згідно з деякими твердженнями втрати Карпатської України у боротьбі з угорцями були від 2-х до 6-и тисяч бійців та цивільного населення, лише на Красному полі полягло від 500 до 600 бійців Карпатської Січі.
Юрію Шантові вдалося врятуватись. Багато його ровесників-патріотів перейшло кордон до УССР – до «своїх». Але КҐБ не вважало їх своїми, усіх арештовували і засуджували на кару смерти, яку потім змінювали на 25 років і висилали в Сибір. Оскільки Ю.Шанта не міг залишатись на Закарпатті, а про «братів-українців» в СССР не чув нічого доброго, то й подався на Захід. Спочатку опинився в Берліні, де прийшлося вивчати німецьку мову та заробляти на хліб насущний, а 1941 р. записався на економічний факультет, але 1944 року покидає Берлін і переїздить до Чехії до міста Усті над Лабем, де й провів наступних шість років.
Оскільки совєтстькі аґенти в Чехословаччині виловлювали всіх, хто походив з території СССР (вже в кордонах після 1945 р.), чи учасників УПА, ОУН та бійців Карпатської Січі, то Шанта вирішив не потрапляти в їхні руки і йому вдається втеча у жовтні 1950 р. до Західної Німеччини – Баварії, звідки 1951 року емігрував до Торонта в Канаду.
В Торонто він від самого початку активно бере участь в українській громаді. Незважаючи на те, що прийшлося важко заробляти на хліб щоденний, Юрій Шанта вивчає англійську, поступає до Універстету в Оттаві і здобуває ступінь Маґістра славістики, згодом, влаштовується бухгалтером в різних підприємствах.
З 1983 року Ю.Шанта став головою Кредитової спілки Св. Марії в Торонто, яка входить до Української Кредитової Спілки, і на цій посаді пропрацював 16 років до свого відходу на пенсію у 86 років!
Незважаючи на те, що Юрко був молодим січовиком Карпатської України, він ніколи не забував про ті патріотичні почуття – свої і своїх ровесників, які вели сотки закарпатської молоді на боротьбу з нерівним ворогом за право закарпатців бути вільними, мати свою мову й державу. І саме отой локальний патріотизм привів його в Канаді до загальноукраїнського патріотизму.
Юрій Шанта почував себе зобов’язаним перед своїми краянами, які полягли у боротьбі з угорським окупантом на Красному полі, повідомити про героїчну боротьбу закарпатців, про їхню мрію мати свою, хоч малу, але українську державу. Тому він бере активну участь у заснуванні в Канаді Братства «Карпатська Січ», до якого входили не тільки борці з мадярами, але й політичні втікачі-закарпатці, яким вдалося, як і Юркові, емігрувати до Канади та США. Серед них були й добрі знайомі ще з рідного краю: Юрій Гвоздулич, Теодор Сидор, Олекса Палаташ, Володимир Росоха та інші. Крім названих січовиків, до Центральної управи Братства Карпатська Січ входили також Петро Баєр, Василь Тимка, Іван Дувалка, Роман Голіянт.
Юрія Шанту не покидала думка, донести правду про своїх побратимів та саму ідею Карпатської України і причини поразки до прийдешніх поколінь. Він збирає документи, пов’язані з мадярською окупацією Закарпаття, про польські терористичні акції проти українського визвольного руху на Закарпатті, документи про бездіяльність чеського командування, яке не підтримало боротьбу Карпатських січовіків проти угорської армії. Шанта був переконаним, що чехословацька армія була одна з найкраще озброєних у Европі і її допомога могла навіть стримати угорську аґресію на Закарпатті.
Ю.Шанта був серед перших, який, на основі зібраних документів, заговорив про бої Карпатської Січі на сторінках літопису «Червона калина» (Історико-Краєзнавчий часопис”).
Статті Ю.Шанти були доповненням публікованих споминів Авґустина Штефана (1893-1986), голови Сойму Карпатської України. Тема історії боротьби закарпатців за свою незалежність стала предметом не одного історика не тільки Закарпаття, але й України. Довголітні дослідження Ю.Шанти стосовно Карпатської України він упорядковував вже у столітньому віці і задля їхньої публікації Українська кредитівка «Будучність» заснувала Фонд Ю.Шанти, який подбає про їхню публікацію.
Пов’язаність з рідним краєм та активна участь у Братстві “Карпатська Січ”, де Шанта був членом Центральної управи, додавали Шанті охоту й силу . В його досліджуваннях історію рідного краю великою підтримкою йому була також членкиня Братства Олександра Бризгун, яка стала не тільки його дружиною, але й однодумцем.
Відома дитяча писменниця Леся Бризгун-Шанта (1920-2011), лауреат кількох літературних премій в Канаді та в Україні, відома авторка дитячої літератури. Після проголошення Незалежности, її книжки стали відомі і в Україні, їх видавали й українські видавництва. До сімейної мистецької трійці належить і донька Людмила, знана мисткиня, яка відома українській громаді в Торонто з їй притаманною експресією передачі баченого в кольорах і формах. Людмила була й залишилася надійною опорою й опікою батьків до останньої їхньої хвилини.
Юрій Шанта належить до ґенерації, яка брала активну участь у боротьбі з комуністичним режимом, з нацистською окупацією і опинилася на Заході. Ці люди є доказом великої моральної сили, патріотизму, відповідальности.
Саме любов до рідного Закарпаття, до України була рушійною силою і Юрія Шанти, вона змушувала його працювати, студіювати, організувати, досліджувати, писати. Любов до свого, намагання допомагати тим, які залишилися в окупованій Україні та на поділених серед сусідів українських етнічних територіях, вона була найбільшим рушієм його віри у майбутнє Незалежної України, в якій він бачив майбутнє рідного краю – рідного Закарпаттяє. То ж нехай йому буде пухом канадська земля, на якій він дочекався не тільки звільнення Закарпаття від мадярського фашизму, але й визволення України від російської імперії!
