Старовинні вишиванки нещодавно були представлені на виставці у Центрі творчості МЖК-1, що у Сихівському районі Львова.

Побачити унікальну колекцію старовинних автентичних вишиванок вдалось лише в день виставки. На жаль, поки що ця колекція не має постійної експозиції. Саме тому подивитись і поспілкуватись прийшли лишень друзі, знайомі та ті, хто замилуваний в українське мистецтво. 

У родині Гривулів троє дорослих братів: Ростислав (медик), Тарас (історик) і Олександр (приватний підприємець і колекціонер). Наша розмова з Олесем Гривулом.

Насправді це більше проект мій і моєї дружини. Хоча перша старовинна, моя особиста, сорочка з’явилася у нас завдяки Тарасові, але брати більше долучаються в інформаційному плані, ніж у колекційному. Моя дружина – психолог-психотерапевт із сім’ї музикантів.

– З чого почався музей родини Гривулів?

– Музей Гривулів почався із двох вар'ятів, яких поєднало багато спільних ідей. Одна з них –  зібрати вишиті сорочки з кожного села України. Ці два вар'ятати – це моя дружина Роксолана Ортинська-Гривул і я.

Сталось це тоді, коли ми поїхали в нашу весільну подорож на батьківщину мого батька в с. Василів Заставнівського району Чернівецької області. Там, ходячи по родичах, ми отримали першу сорочку для нашого музею. Це сорочка моєї прапрабабці. Потім ми перейшлися ще кількома хатами і купили-докупили ще кілька сорочок, витративши чималу частину наших весільних коштів. Але перша сорочка – вона завжди перша.

– З яких регіонів представлено сорочки і що ще, окрім сорочок?

– Нині в нашій колекції більше як півтисячі сорочок з різних регіонів. Дуже багато сорочок з Чернігівської області, з Полтавщини. Є одна сорочка з Луганської області. Нам вдалося виловити сорочки навіть з Київської області.

Звичайно, що маємо і Буковину і Покуття, трошки Західного Поділля і багато Східного Поділля.

На жаль, Західна Україна в нас представлена значно слабше, ніж Центральна та Східна.

Окрім сорочок, до колекції входять інші елементи одягу. Сорочка – це натільний одяг. А ще, крім нього, є нагрудний одяг (наприклад: корсетки, кептарики), поясний одяг (наприклад: крайки, пояси), стегновий одяг (спідниці, плахти, фартухи) і верхній одяг (наприклад: юпки, кожухи).

При виборі формуванні колекції для нас важливе значення має походження. Це, зазвичай, стосується сорочок, бо кожна жінка, старалася собі сама вишити сорочку, а інші частини одягу могли бути куповані. Ясно, що коли нам дарують речі, які не мають походження, ми їх приймаємо. Адже основне завдання справжнього колекціонера – це зберегти.

Свою колекцію ми не дуже часто показуємо. Бо, на жаль, не маємо приміщення, в якому можемо демонструвати цю всю красу. Навіть на виставці ми не розклали багато речей через брак місця. А ще багато навіть не привезли сюди.

Ми регулярно робимо виставки для іноземних студентів з УКУ.

Також певний час існував проект "вишиванки у школах". Ми приїжджали до школи, де проводили невеличку спеціально розроблену лекцію, а також трішки ознайомлювали з історією і заохочували до перегляду вже самих експонатів.

На жаль, попри всі похвали, проект зупинився, бо лежав тільки на наших плечах, і ми не мали жодної підтримки ні від влади, ні від можливих окремих благодійників.

Вірю, що нам все ж таки й вдасться виграти ґрант, і ми зможемо відновити цей проект, бо бачимо його велику потрібність у вихованні свідомої молоді. А поки радий, що знайшлися вчителі з різних шкіл і привели класи до нас на виставку в МЖК.

– Я була приємно вражена виставкою! Все-таки побачити сорочку на живо, давнє полотно і унікальні техніки вишивки та й бісер, якому майже 100 років, це щось! Нехай Вам все вдасться! І нехай ваша колекція збагачується!

Розмову вела Оксана Кришталева.