Письменниця Анна Багряна – українка, яка живе і працює в Болгарії. Окрім власних текстів, Анна перекладає, малює, виховує доньку і не цурається побуту.

- Аню, скільки часу ти живеш у Болгарії і як так склалося, що ти – українка з дипломом філолога, успішна і перспективна письменниця й перекладачка, стала мешканкою Болгарії?

- У Болгарії я живу вже чотири роки. Мій чоловік – болгарський письменник Димитр Христов. Перш ніж оселитися в Болгарії, ми прожили шість років у Північній Македонії, в Скоп’є, де Димитр був на дипломатичній роботі. Я ж продовжую залишатися українською письменницею і українським філологом – незалежно від місця  свого перебування.

- Чи багато українців мешкає у Болгарії (може ти маєш стосунок до українського товариства чи діаспори) та як українці почуваються у цій країні? Чи немає конфліктів між болгарами й українцями?

- У Болгарії проживає приблизно 10 тисяч українців, але, звісно, ця цифра – відносна, адже, по-перше, йдеться лише про громадян України, а ще є ж етнічні українці, які мають громадянство Болгарії, а по-друге, багато з них перебувають у Болгарії тимчасово, по роботі – коли закінчується контракт, повертаються додому в Україну.

У Болгарії є кілька українських товариств, вони об’єднані в Спілку українських організацій Болгарії «Мати Україна». Очолює Спілку Олена Коцева. Спілка входить до Світового конгресу українців і займається волонтерською діяльністю, популяризацією історії та культури України в Болгарії, налагодженням співпраці між двома країнами тощо.

Але, на жаль, серед болгарського населення ще й досі є дуже популярними русофільські настрої. Тому іноді виникають навіть конфліктні ситуації. Найсвіжіша з них – це конфлікт між Посольством України в Болгарії та Союзом болгарських письменників. Все почалося з того, що керівництво СБП засудило болгарського письменника Светослава Нахума, який висловив підтримку Україні, в тому числі – й у своїй творчості. На презентації книжки Светослава «Втеча із Криму» був присутній Посол України. Керівництво СБП побачило в цьому так звану «політичну пропаганду», а по суті висловило відверту антиукраїнську позицію. Цей випадок був достатньо висвітлений і в українських ЗМІ.

Дуже прикро, що навіть болгарські інтелектуали піддаються агресивній російській пропаганді. Та все ж таки, серед болгар, в тому числі – і серед болгарських письменників, є і чимало друзів України, які підтримують нас і приходять на заходи, що організовує українська діаспора та Посольство.

Також у Софії віднедавна діє Український дитячий клуб, який ми створили цьогоріч разом із мамами-українками. Приміщення для клубу в самому центрі Софії нам безкоштовно надає громадська організація «Атлантична Рада». Ми збираємося приблизно раз на два тижні. Зазвичай наші зустрічі є тематичними.

Наприклад, цієї весни ми робили квест для дітей «Захалявна книжечка», присвячений 205-літтю від дня народження Тараса Шевченка, потім була зустріч «Закликання весни», коли діти ліпили із тіста жайворонків і вчилися співати веснянки і гаївки, після того була підготовка до Великодня, де ми пригадували символи писанок. Коли надворі хороша погода, ми робимо і виїзні зустрічі клубу. Так, у травні була спільна з Посольством поїздка нашого клубу у Владаю – село неподалік від Софії, де влітку 1894 року жила і творила Леся Українка. Біля пам’ятного знака Лесі Українці діти з мамами й татами посадили квіти, зокрема, насіння квітів із її рідного Колодяжного, пригадали знайомі зі школи вірші, а також прогулялися до водоспаду, де спробували відшукати і відтворити крейдою на камінні персонажів «Лісової пісні». Усім дуже запам’яталася ця поїздка. Членами нашого клубу є і дорослі, і діти різного віку – з українських та українсько-болгарських родин, а також бессарабські болгари, батьківщиною яких є Україна.

- Як живеться в Болгарії? Легше, аніж в Україні? Так само чи якось інакше? Адже ти маєш можливість порівняти і відчути це.

- Рівень життя в Україні і Болгарії приблизно однаковий. Є багато схожого, є і свої особливості у кожній країні, щось краще у Болгарії, щось – в Україні. Але, звісно, я, як українка, як українська письменниця, почуваюся комфортніше в себе на Батьківщині, бо там – мої рідні, друзі, колеги, читачі. Водночас у Болгарії мені легше й продуктивніше працюється. Там я рідше беру участь у різних культурно-мистецьких заходах, а тому маю більше вільного часу на творчість і перекладацьку роботу.

- Чи вдається знаходити час для побуту? Життя в Болгарії дороге чи можна собі порадити і людям із середнім достатком? Також цікаво, чи залишається час на відпочинок? (До речі, чи відпочивають самі болгари у себе вдома? А може їздять, як і українці, в Єгипет і Туреччину?)

- Без побуту ніяк. Хоч я і творча людина, але терпіти не можу побутового безладу. У Болгарії дорожчими є комунальні послуги, міський та міжміський транспорт, ліки та лікарські послуги, ціни ж на продукти, одяг, взуття – приблизно такі самі, як в Україні, іноді навіть трохи нижчі. Статки у кожного теж різні. Болгарські пенсії – дуже мізерні. Багато людей у містах жебракують. А відпочивають болгари, як і українці, залежно від своїх статків. Хтось на дачі, хтось на Чорному морі чи в горах Болгарії, хтось – у Греції, хтось – у Туреччині чи деінде. Особисто я відпочиваю в Україні, у себе на дачі під Києвом, в рідній Борові. Іноді ми з чоловіком і донькою їздимо на море, але, як правило, не надовго і восени, коли вже закінчується курортний сезон – тоді спокійніше і приємніше. А на вихідні гуляємо в парку або ж ходимо в гори.

- У вас із Димитром росте донечка Оксанка. Знаю, що вона бере активну участь у різних конкурсах і виставках. Як із цим у Болгарії? А ти поруч із нею маєш змогу влаштовувати виставки своїх картин? Для цього треба бути у Спілці Митців чи все доволі демократично? (Адже окрім власних текстів і перекладу ти відкрила у собі й бажання малювати).

- Так, Оксанка дуже любить малювати. Я її змалку заохочую брати участь у всіх можливих конкурсах. Тому вона вже має і чимало нагород. У тому числі – міжнародних. У Болгарії проводиться багато різних конкурсів для юних художників. Щодо мене, то я теж періодично малюю. Вже проводила кілька виставок, також презентую свої картини на власних літературних вечорах. Але я не маю жодних «художницьких» амбіцій. Це просто один із способів творчого самовираження – альтернатива писанню, чи радше – можливість відпочити від писання й перекладів, своєрідне творче «перезавантаження».

- Ти працюєш над перекладами, виховуєш разом із чоловіком доньку Оксанку. Твій чоловік Димитр Христов поет і бард. Не бізнесмен і не айтішник. Як живеться творчим людям у Болгарії?

- У Болгарії творчі люди живуть скромно, особливо – письменники. На жаль, літературною працею багато не заробиш, тому потрібно займатися іще чимось, щоб мати можливість забезпечити матеріально себе і свою родину. Власне, саме тому я паралельно з творчістю займаюся перекладами, редагуванням, іноді – писанням статей. Переваги такої роботи в тому, що вона не прив’язана ні до місця проживання, ні до якогось робочого графіку, я можу працювати будь-де і будь-коли.

- Сумуєш за Україною? Хотіла би колись повернутись і жити тут?

- Я не виїхала з України назавжди. Принаймні, у мене немає такого відчуття. Адже щороку, з кінця травня до початку вересня – тобто четвертину року – живу в Україні, беру активну участь у культурному та громадському житті своєї країни, виступаю на різних літературно-мистецьких фестивалях, проводжу зустрічі з читачами по різних містах України, читаю лекції на письменницькому семінарі «КУСТ», що проходить щоліта на Рівненщині. Решту часу я теж постійно на зв’язку з Україною, до деяких заходів долучаюся з відстані, віртуально, адже в наш час є достатньо можливостей для цього. Зрештою, всі ті книжки, які я пишу і перекладаю, перебуваючи в Болгарії, призначені для українських читачів. Тобто Україна – завжди зі мною. І я теж завжди з Україною.

- Які перспективи бачиш у своєму теперішньому житті? Що хотілось би змінити?

- Маю багато творчих (і не лише) планів на майбутнє, але не люблю говорити про те, чого ще не зробила. Краще ділитися результатами своєї праці. Тому працюватиму. А всі зміни нехай будуть лише на краще!

- Дякую тобі за цікаву і змістовну роботу. Бажаю тобі наснаги і часу здійснити усе цікаве й задумане!

Розмову вела Оксана Кришталева, Львів