Тімоті Снайдер - відомий американський історик, професор історії кафедри Ричарда Левіна Єльського університету. Він є автором кількох наукових праць, присвячених історії Східної Європи, націоналізму та тоталітаризму, зокрема, книги "Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним".

Нещодавно пан Снайдер виступив у Києві з лекцією, організованою Фондом Віктора Пінчука, - про це пише ВВС.

Історик наголосив, що популізм наразі є головною проблемою Європи, "демократією без майбутнього", і саме Україна може допомогти цьому зарадити, оскільки українці мають бачення майбутнього, якого не вистачає Європі, почуття солідарності та самопожертви, продемонстроване 2014 року.

"Якщо Європа збирається продовжувати своє існування, вона буде існувати шляхом розширення і залучення нових членів, і найважливішим з них є Україна", - вважає Тімоті Снайдер.

В інтерв'ю BBC News Україна Тімоті Снайдер розповів, чим викликана зміна поколінь в українській політиці, чому створення в Україні державного інституту російської мови допоможе у боротьбі з політикою Путіна і як поліпшити зіпсовані історичними проблемами відносини з Польщею.

ВВС: Під час лекції ви згадали про зміну поколінь як про головний феномен виборів в Україні. Що є причиною такого явища і якими будуть наслідки?

Тімоті Снайдер: Я думаю, в пана Порошенка була проблема в тому, що війна у нього в достатній мірі витіснила майбутнє. Він проводив кампанію під гаслом "Армія! Мова! Віра!", а це постійні речі. Звичайно, Україні потрібна сильна армія, звичайно, мова є дуже важливою, і, звичайно, важливо українцям мати українську церкву.

Але існує також ризик мати політику, яка зосереджується на тому, що ми є тими, ким ми є, - через те, що вони (російське керівництво. - Ред.) зробили нам. Я думаю саме в цьому президент Порошенко і програв. Його визначення успіху полягало в тому, що ми знаємо, ким ми є. Це важливо, але політика - це завжди про те, що буде далі.

І у пана Зеленського була перевага, тому що українці хотіли думати про майбутнє за межами того, що Росія вчинила чи вчинить. І я думаю, що привабливість пана Зеленського в тому, що він розпочав цю спробу створити іншу реальність, в якій можуть трапитися інші явища.

ВВС: Чи це означає, що Порошенко надто зосереджувався на минулому, що питання національної пам'яті, незалежної церкви для українців - це більше про минуле, ніж про майбутнє?

Т.С.: Ні. Це - теж важливі речі, але питання щодо минулого мають спрямовувати у майбутнє. Мова - це не програма того, що ви робите, мова - це перелік можливостей. Є два дуже цікавих моменти в українській культурі - перший у 1920-х роках, і другий після Євромайдану, пов'язані з їхнім використанням. Адже мова не є програмою, вона відкриває можливості для виникнення непередбачуваних та чудових речей у культурі.

Тобто ці всі речі важливі, але важливі в тому, до чого вони ведуть у майбутньому. І якщо постійно концентруватися на них - можна загрузнути.

Я не вважаю, що армія чи мова для більшості українців не є важливими. Просто українці запитують: в нас наразі є держава, і більшість з нас спілкується українською, а що далі?

ВВС: Під час лекції ви сказали, що це гарна ідея - створити український інститут російської мови, запровадити щось на кшталт українського варіанту російської мови. Чи може це якось вплинути на конфлікт з Росією, закрити питання про начебто утиски прав російськомовних в Україні, про що іноді кажуть російські чиновники?

Т.С.: Я думаю, що такий крок матиме позитивні результати. Чи радітиме президент Путін, якщо з'явиться український державний інститут російської мови та культури? Ні, не буде.

Бо він завжди стверджує, що турбується про "русский мир" і що лише він особисто та російська держава можуть захистити його. А якщо інші держави теж потурбуються про мову? Наприклад, в Канаді робиться багато для збереження французької мови. Тому, я думаю, що таке рішення буде великою проблемою для пана Путіна.

Українська культурна політика може полягати в тому, що українська - це державна мова, мова культури, головна мова освіти, але водночас російська мова - це гарна річ і можна підтримувати її в певній мірі, стандартизувати, розробляти власні словники, створювати інтернет-ресурси з впливом на думку російськомовної аудиторії повсюди.

Те, що я говорю, може здаватися дивним, але це насправді нормально - мова стандартизується в країні, де нею часто спілкуються.

Українці, білоруси та казахи просто віддали Росії монополію на російську. Це не природно, це не нормально, це варто змінити.

Українці продовжують спілкуватися російською і продовжуватимуть, можливо, менше, але все одно це буде уживана в країні мова. І це не нормально мати таку вживану мову в країні і не стандартизувати її використання.

Те, що я пропоную - досить консервативна річ. Але думаю, що це зменшить тертя всередині України, якщо українська держава скаже: ми підтримуємо російську мову, ми не проти неї, дивіться, що ми робимо.

І це також змінить міжнародне сприйняття України, адже на Заході ще багато людей, які думають, що все, що відбувається в Україні - це через те, що українці утискають росіян. Це нонсенс. А от якщо буде інститут - кожний український президент зможе сказати: дивіться, що в нас є.

Ще один аспект - немає свободи слова в Росії, і це - трагедія для російської культури і мови. Але є свобода слова в Україні. І ви можете сказати: одного дня Росія буде іншою, ліпшою, але поки ми зробимо свій внесок, дозволяючи цій культурі вільно дихати.

Я думаю, що така ідея знайде чимало симпатиків в Україні і створить багато проблем для російської влади.

ВВС: Одне з питань, яке успадкував президент Зеленський від попередника - це складні відносини з Польщею через питання національної пам'яті. Мова, зокрема, про плюндрування могил вояків УПА в Польщі, у відповідь на що український Інститут національної пам'яті 2017 року запровадив мораторій на ексгумацію могил поляків, які загинули під час Другої світової війни на території України.

Т.С.: Помилки скоїли обидві сторони, але більшу відповідальність покладаю на Польщу, тому що вона не перебуває у стані війни, а Україна перебуває і в таких умовах це звичайна річ, коли країна починає захищати себе в цих питаннях.

Я думаю, що зараз гарний момент для перезапуску відносин. Сподіваюся, що в Варшаві люди зрозуміють, що зробили помилки і використають шанс для діалогу з новим президентом.

Водночас, буде чудово, якщо польські та українські історики зберуться і спробують зробити щось разом, замість того, щоб з агресією розмовляти з один з одним, знаходячись у Варшаві чи Києві.

Якщо інститути національної пам'яті існують, вони мають співпрацювати, оприлюднювати разом документи, публікувати дослідження.

А якщо спільної роботи не буде, неодмінно виникатимуть конфлікти.