В історії Жовкви юдейська громада посідає доволі значне місце ще з початків творення міста. Достатньо згадати, що такий собі Ісраель Юзефович був агентом Жолкевського під час будівництва міста, а за часів Собеського в Жовкві була заснована перша в Східній Європі єврейська друкарня. Тут були спільноти хасидів, прогресистів і навіть сіоністів. Перед Першою світовою війною були роки, коли чисельність юдейської громади Жовкви становила понад 50%.

Про це пише краєзнавчо-туристичний портал КРАЙ.

Сьогодні на згадку про ті часи у місті височіє оборонна неоренесансна синагога – одна з найбільших і найвідоміших у Європі. Навіть попри далеко не ідеальний стан, в якому перебуває пам’ятка, вона вражає своєю суворою могутністю.

У 1603 році король Зиґмунд III підтвердив локацію міста, здійснену львівським каштеляном Станіславом Жолкевським і надав поселенню маґдебурзьке право. Разом з локаційним привілеєм у місті дозволили проводити чотири рази на рік ярмарки і два щотижневі торги. Сприятливі умови притягували до нового міста юдеїв-торговців, які поступово тут і осідали. Вони так вподобали собі затишне місто, що 1619 року каштелянова Реґіна Жолкевська навіть видала спеціяльний указ, згідно з яким кожний бажаючий замешкати в Жовкві юдей, мусив сплатити 50 гривень на будову міських фортифікацій та відпрацювати повинність нарівні з іншими мешканцями. Завдяки спільним зусиллям всіх мешканців, 1621 року місто було оточене оборонним муром з чотирма брамами, одна з яких називалася Жидівською.

А вже через три роки в дерев’яному будинку Арона Мошковича була влаштована перша синагога, поруч з якою виросли ритуальна лазня з міквою, шхіта (різня для дрібних птахів), школа, шпиталь і будинок рабина.

Збільшення числа юдеїв у Жовкві автоматично винесло питання про спорудження нової великої синагоги. Тут то і почалися дещо дивні речі, про які й нині сперечаються дослідники. Головне питання: чому юдеї десятиліттями не реагували на королівські привілеї і не будували синагоги, яка так була їм потрібна? Проте все за порядком.

Постання мурованої синагоги в Жовкві безпосередньо пов’язане з іменем короля Яна III Собєського. 18 червня 1635 року тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна III, дозволив на місці дерев’яної синагоги збудувати муровану: «нову божницю дозволяю збудувати на тому ж місці – на фундаменті або дерев’яному, або мурованому, так як захочуть, згідно зі звичаєм облаштувати, на мурування якої не буду боронити ані перешкоджати брати каміння з моїх ґрунтів». Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували низку будинків. Року 1664 Ян Собєський, дідич Жовкви, підтвердив привілей на зведення синагоги. І знову будувати її не розпочали. У 1678 і 1687 роках Собєський повторював свій дозвіл – вже як король Ян III.

Може скластися враження, що король мало не благав юдеїв звести собі святиню, а ті впиралися, як могли. Дехто пояснює незрозумілу сьогодні позицію громади якимись містиичними речами, дехто – більш прагматично: юдеї не будували синагоги, боячись сплюндрування святині, адже часи були непевні.

Минуло понад півсторіччя від першого привілею, як у Жовкві таки почали будувати муровану синагогу. Будівництво синагоги розпочалося після королівського привілею 1687 року. У привілеї наголошено і на оборонному призначенні синагоги: «щоби жиди під час обстрілу та вторгнення…могли мати безпечний сховок і склад».

Трикратне підтвердження Даниловичівського привілею Яном III Собєським спричинилося до виникнення легенди про фундування синагоги королем. Насправді, як встановили дослідники, король своїх коштів на будову не давав, але дозволив користуватися королівськими каменоломнями і позичив юдейській громаді 8 тисяч золотих. Поза тим через причетність Яна III до будови, синагогу називали фундацією або школою Собєського – die Sobieski Schul.

Прийнято вважати, що автором жовківської синагоги є Петро Бебер, шанований в тому часі архітектор німецького походження, який працював в Жовкві у 1685-1694 роках. В той період він перебудував жовківський замок та звів ренесансову ратушу. Бебер був королівським будівничим – «муратором» короля Яна III. Йому, зокрема, належить завершення вежі Корнякта у Львові. Бебер міг бути  автором проекту синагоги і розпочати будову, однак закінчувати її мусив уже інший будівничий, бо роботи тягнулися ще довго після смерти Бебера.

Отже мурована синагога в Жовкві постала на місці давньої дерев’яної – при північному пряслі міських оборонних мурів, біля міської брами, яка називалася Жидівською. Ця частина середмістя є найнижчою. І хоча синагогу збудували величною, та в репрезентативній панорамі міста її не видно.

Подібно до інших тогочасних сакральних споруд, постала вона з потужними стінами, товщиною близько двох метрів. Як і інші муровані синагоги XVII ст., жовківська також вирізнялася великою кубічною брилою з великими вікнами. Після зведення головної брили при південному фасаді, на всю його довжину, за спеціальним дозволом, була зведена партерова жіноча молитовня – езрат нашим. Вона з’єднувалася з чоловічим залом шістьма невеликими віконцями, що призначалися для слухання молитви.

Просторий молитовний зал, базований на квадратовому плані, традиційно був заглиблений на кілька сходинок (нині він піднятий до рівня порогу), що пояснювалося реґламентацією костельної влади не перевищувати костелу. Зал перекривали вісім піль склепінь (чотири хрестових – крайні і чотири кошикових – середніх) на підпружних арках, що спиралися на потужну центральну опору, сформовану з чотирьох круглого січення мурованих колон, з’єднаних у верхній частині. Між цими колонами містилася біма (з івр. – катедра на помості у вигляді альтанки або каплички, призначена для читання Тори), міжстовповий простір якої мав вигляд каплиці, вкритої балдахіном, до якої вели сходи.

Пожежа 1724 року спричинилася до відбудови синагоги. Обидва яруси перекрили цегляними бочковими склепіннями з розпалубками. На першому ярусі приміщення освітлювалися крізь круглі вікна, на другому – півциркульні. В товщі стіни західної синагогальної брили влаштували вихід на дах. Обидві синагогальні прибудови (партерова від півдня і поверхова від заходу) були вкриті складчастими дахами. Після завершення реконструкційних робіт 1726 року королевич Якуб Собєський підтвердив привілей Яна III на утримання синагоги.

Наприкінці XVIII ст., з приходом нової, австрійської влади, в Жовкві, як і в інших містах Галичини, почалися роботи з ліквідації міських укріплень та реконструкції різних споруд для адміністративних установ. Тоді розібрали частину оборонних мурів з Львівською та Жидівською брамами.

Велика пожежа Жовкви 1833 року знову сильно пошкодила синагогу. Відновлювальні роботи були ґрунтовними –вони охопили цілу споруду з втручанням у її конструктивну схему. Розмах робіт про який йдеться, очевидно, потребував великих коштів і мусив вестися фаховим будівничим за попередньо розробленим проектом. На жаль, ім’я цього будівничого залишається невідомим.

Проведеною реконструкцією жовківської синагоги змінили її просторово-композиційну схему: молитовний зал, площею понад 400 кв. м, перекрили системою хрестових склепінь на підпружних арках, опертих на чотири могутні колони круглого січнення, діаметром 1,7 метра.Потужні контрфорси, якими укріпили східну та північну стіни, надали синагозі монументального характеру.

Інтер’єр реконструйованої синагоги увиразнився новими псевдобароковими елементами: портал головного входу оздобили колонами та високим фронтоном. Влаштоване кругле вікно на осі східної стіни – над нішою Тори, підкреслило сакральний характер монументальної споруди. Склепіння синагоги оздобили маньєристичним формованим орнаментом – за взором парохіяльного костелу, влаштовані тосканські колони і пілястри прикрасили розетами і пальметами. Стіни молитовного залу вкрили характерними поліхромними розписами з символічними тваринами та написами. Інтер’єр синагоги в середині XIX ст., відразу після ґрунтовної реконструкції, описав Садок Баронч: «Синагога збудована в стилі польського ренесансу. Колони в інтер’єрі з золоченими капітелями, на які опирається склепіння, а квіти при вівтарі дивують делікатністю виконання. На стінах синагоги з вдячности Яну III жовківські юдеї помістили його родинний герб Яніна і польські орли…»

На початку XX ст. знову постало питання реставрації синагоги. 10 листопада 1904 року юдейська громада звернулася листом до доктора Юліуша Шумлянського – райці Жовкви про виділення 1000 австрійських корон на реставрацію. Необхідну суму пообіцяли надати при умові проведення робіт під наглядом Консерваторського Ґрона. Однак відновлювальні роботи, що почалися 1908 року, керівництво громади не погодило з Ґроном. Не зважаючи на пам’ятковий характер споруди, була знищена традиційна синагогальна поліхромія з першої половини XIX ст. Стіни перемалював в рожевий колір львівський театральний художник Зиґмунд Бальк, прикрасивши їх ясними фестонами, – як охарактеризував відомий історик юдейської культури Маєр Балабан, – «на зразок літнього театрику чи сучасної винярні». Намагання Ґрона добитися від громади зняття «неестетичного» нового розпису, не увінчалося успіхом.

1935 року був відновлений присінок. Реставраційними роботами, розпочатими 1938 року, планували отинькувати фасади, щоби запобігти їхньому руйнуванню. Однак, через брак коштів заплановані роботи не були виконані.

Уже в перші дні німецької окупації, 1941 року, нацисти намагалися знищити синагогу. Після спроби її підірвати повністю була зруйнована південна жіноча галерея, західна брила втратила дах та склепіння емпори (збереглися сліди), в головному молитовному залі було зруйновано три поля склепінь та колони, а також дах над ним.

Як не дивно, але в радянські часи, у 1955-1956 роках, у синагозі було проведено ремонтно-відновлювальні роботи. Тоді домурували зруйновані цегляні колони та відтворили втрачені склепіння молитовного залу, влаштували консерваційні дахи над головною і західною брилами; замурували два входи на чільному фасаді та всі шість віконець зруйнованої південної жіночої молитовні. Відкриті цегляні стіни синагоги, нарешті, отинькували. 1963 частково відновлену синагогу внесли до національного Реєстру пам’яток архітектури, що, втім, ніколи не заважало використовувати її як склад.

Жовківська синагога, яка дійшла до нашого часу – з маньєристичними порталами і аттиком – не є автентичною ренесансово-бароковою спорудою, а результатом ґрунтовної реконструкції 1830-х років. Тоді змінилася просторово-конструктивна структура їїмолитовного залу, а ціла споруда отримала псевдооборонні риси,підкреслені характерним аттиком та потужними контрфорсами. Однак те, що сьогоднішня пам’ятка не є первісною спорудою, не примешує її архітектурної вартості. Скоріше навпаки: вона стає найцікавішою синагогою оборонного типу, позаяк у своєму будівельному розвитку демонструє дві планувально-просторові структури, характерні для синагог України: з однією опорою-бімою і з чотирма опорами – дев’ятипільну. Заміна першої конструктивної схеми на другу наочно підкреслює перевагу другої. Тому жовківська синагога, як відзначає дослідниця Оксана Бойко, є яскравим зразком ґенези архітектурної організації синагог на українських землях.До сьогоднішнього дня в її інтер’єрі збереглися фрагменти рослинних та геометричних орнаментів, цитати з Тори. На східній стіні збереглася ніша для зберігання сувоїв Тори, декорована бароковою ліпниною.

Жовківська оборонна синагога занесена до списку Нью-Йоркського фонду світових пам’яток «100 пам’яток світу, які знаходяться в загрозливому стані». Це стало одним з поштовхів до реставрації святині, і у 2000-му році навіть почалися рятувальні роботи. На жаль, через брак коштів повний об’єм робіт виконаний не був. Але хочеться вірити, що юдейській святині не дадуть загинути. Як не як, це – загальновизнана одна з найкрасивіших синагог світу, яка була взірцем для побудов святинь у багатьох інших містах, зокрема й у Тель-Авіві.

P.S. При написанні використано працю Оксани Бойко «Синагога міста Жовкви»

Як добратись зі Львова

Потягом

Їхати електричкою Львів-Рава-Руська до станції Нестерів-Львівський. Електрички відправляються з головного залізничного вокзалу двічі на день (о 9.15 та 20.55).

Автобусом

Автобуси Львів-Жовква відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Рава-Руська. Відстань – 30 км