Дуже часто українські політики на різних телешоу розгублено заявляли, що не можуть з’ясувати, що ж об’єднує Україну. Одні намагалися придумати якусь екстраординарну ідею, мовляв, нас може згуртували лише щось на кшталт спільного освоєння Марса. А інші навіть декларували про принципову культурно-цивілізаційну несумісність різних частин України.

А тут ще й російська пропаганда вперто нав’язувала, ніби Україна – геть штучне утворення, і годі шукати якісь тривкі територіально-політичні засади її єдності. Але важливо, що в Україні такі якраз і є. І прикро, що одні політики їх не можуть побачити, інші – не хочуть.

То які ж об’єктивні чинники свідчать про Україну як цілісну країну?

1. Насамперед її географія, тобто географія українського етносу, який становить більшість на близько 95 відсотках території держави, визначив її назву й культурне обличчя та реалізував право на політичне самовизначення. І якби етнічні українці були ментально й політично консолідованими (а це можна було зробити за 27 років), то кращих передумов політичної єдності українського суспільства годі знайти. Етногеографічно має всі підстави поєднувати Україну також і система неантагоністичних та загалом доброзичливих взаємин українців та інших етнічних груп в місцях їхнього компактного розселення.

2. Це також й історія, яка підтверджує, що попри перебування в складі різних держав й суттєві історично-географічні особливості, практично всі історичні регіони України протягом останніх століть були втягнуті в єдиний український державотворчий процес та пов’язані, хоча різною мірою, з історичним ядром країни.

3. Це і тривалий досвід соціально-економічного співжиття всіє людності України, який визначає подібні інтереси, проблеми і формує, за словами В. Липинського, «інстинкт спільної землі, інстинкт територіальний», тобто сучасною мовою – загальноукраїнську ідентичність, а відтак і почуття єдиної батьківщини.

На жаль, такі об’єктивні підстави цілісності України не лише не були актуалізовані в інформаційній політиці незалежної України. Навпаки, в кон’юнктурних інтересах, насамперед задля збереження владних повноважень та економічних переваг, центральна влада та окремі політичні лідери іноді самі провокували регіональне протистояння. А тому й важко йдуть процеси регіонально-політичного зближення.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка.