26.11.2019, 13:26

Революція Гідності: що вдалось, а що пішло не так

Революція Гідності є видатною й яскравою сторінкою в політичному розвитку України. Бо супроводжувалась морально-духовним піднесенням та беззаперечними перемогами українського народу, незважаючи на різні трагічні моменти. Але добитися перемог – це одне, а реалізувати їх на практиці – інше.

Тому помітними в суспільстві є і невдоволення від нереалізованих очікувань, не зовсім вдалих перетворень та наступних змін в органах державної влади постреволюційного періоду. І з цього приводу є багато суперечливих поглядів і тривожних настроїв. Отже, потрібною є різнобічна, але об’єктивна оцінка пережитих за цей період політичних змін.

Насамперед треба виділити головний і визначальний здобуток – це збереження державності України, адже маріонетковий уряд Януковича готував повну здачу держави путінській Росії. З боку Кремля вже здійснювалось керівництво силовими структурами, готувалось захоплення і всіх інших державних структур та економічної сфери. Симптоматично, що в 2015 році мав проводитися й об'єднаний чемпіонат з футболу.

Відстоювати свій суверенітет Україні на цей раз довелося у збройній протидії Росії, яка, скориставшись складною ситуацією, окупувала Крим, частину Донеччини, не приховуючи намірів подальшої експансії. Війна з Росією виявила і наявність великої ворожої п’ятої колони, але також стала чинником більшої ідентифікації української людності з державою Україна. Великим досягнення революції є те, що Україні в ході протидії російській агресії вдалося створити справжню армію. І ця армія вже готова виконувати всі завдання, бо до 2014 року так навіть не можна було ставити питання.

Беззаперечно позитивним результатом Революції Гідності є також проведення декомунізації, яка суттєво знизила ідеологічно-символічні засади антиукраїнських сил. Але ця справа ще не завершена і потребує продовження у напрямі деколонізації. Перше постмайданне керівництво подало й важливий для суверенітету в релігійній сфері позитивний імпульс щодо об’єднання українського православ’я.

Але в інших сферах з самого початку багато-що пішло не так. Бо соціально-економічну політику віддали зовнішнім ліберальним радникам в умови збереження різних непрозорих схем, створених вже українськими чиновниками. А тому майже усі так звані реформи зводились до скорочення робочих місць, зменшення соціальних видатків, фантастичного збільшення зарплат високопосадоців і тарифів на комунальні послуги. І така політика суперечили вимогам Майдану і принципам соціальної справедливості. Розширювалось коло людей, які не мали стабільної роботи, перспектив її одержання та соціальних гарантій. Ні українські високопосадовці, ні закордонні радники не хотіли бачити Україну як державу з розвинутою наукомісткою промисловістю, високим рівнем науки й освіти, а переважно лише як ринок збуту, джерело дешевої робочої сили і сільськогосподарського виробництва. В умовах втомленості від війни розчарованими були й інші групи суспільства внаслідок постійних корупційних та офшорних скандалів.

Не було жодних здобутків в правовій системі держави. Запроваджене електронне декларування доходів, що було добрим сигналом, практично не давало жодних результатів у випадку виявлення незаконного збагачення. Практично нікого не покарано у розстрілах Майдану, нічого не робилося для нейтралізації та звуження проросійської п’ятої колони. Так і не запрацювали належним чином прокуратура та судова система.

Суперечливий характер мали зміни в інформаційному просторі. Так, при зростанні україномовного контенту низка телеканалів продовжувала вести відкриту антиукраїнську пропаганду.

В таких умовах, спираючись на різні прояви невдоволення та інформаційні маніпуляції, до влади прийшов новий політичний проект В. Зеленського без ясних ідеологічних засад. Найстрашніші побоювання щодо докорінної зміни курсу і відкритої здачі українських державних інтересів нова влада начебто розвіяла. Але разом з тим виявилися величезні загрози, пов’язані з нерозумінням стратегічних проблем та відсутністю кваліфікованих кадрів. Це, зокрема, проявилося і проявляється у намаганнях «домовитися» з Росією по Донбасу, яке загрожує цілісності та стабільності України.

Ще більшу небезпеку несе прийнятий у першому читанні Верховною Радою законопроект про тотальний розпродаж земель с/г призначення, у тому числі й іноземцям, що може остаточно зруйнувати українську сільську місцевість, призвести до втрати основного багатства України і контролю над територією життєдіяльності громадян.

Україна ще більше обмежила свій економічний суверенітет з огляду на вирішальні впливи на уряд різних міжнародних фондів. За відсутності найменших намагань щодо збільшення робочих місць і надалі посилюється еміграція українців за кордон. Розкручується й пропаганда навчання за кордоном.

Посилились негативні тенденції в кадровій політиці, зокрема, щодо дискримінації етнічних українців, яке проявляється в непропорційному зменшенні їхньої частки в органах державної влади. Прояви такої політики були очевидними і за попередньої влади, але на сьогодні це вже виходить навіть за рамки здорового глузду.

Отже, Революції Гідності – це великий порив українського народу в напрямі збереження своєї самобутності і державності. Але її програма ще далеко не виконана.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    48-поверховий хмародер загорівся в ОАЕ

    Коментар

    Блоги

    Михайло Цимбалюк

    Урядова гра з підприємцями країни. Третій місяць

    Іван Стецькович

    Щоб зрозуміти «велич» ідей Зе, багато розуму не треба

    Дмитро Снєгирьов

    Загибель комбата «Луганськ-1» – це прояв боротьби за контрабандні потоки між «ДНР» і «ЛНР»

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: