26.11.2019, 13:26

Революція Гідності: що вдалось, а що пішло не так

Революція Гідності є видатною й яскравою сторінкою в політичному розвитку України. Бо супроводжувалась морально-духовним піднесенням та беззаперечними перемогами українського народу, незважаючи на різні трагічні моменти. Але добитися перемог – це одне, а реалізувати їх на практиці – інше.

Тому помітними в суспільстві є і невдоволення від нереалізованих очікувань, не зовсім вдалих перетворень та наступних змін в органах державної влади постреволюційного періоду. І з цього приводу є багато суперечливих поглядів і тривожних настроїв. Отже, потрібною є різнобічна, але об’єктивна оцінка пережитих за цей період політичних змін.

Насамперед треба виділити головний і визначальний здобуток – це збереження державності України, адже маріонетковий уряд Януковича готував повну здачу держави путінській Росії. З боку Кремля вже здійснювалось керівництво силовими структурами, готувалось захоплення і всіх інших державних структур та економічної сфери. Симптоматично, що в 2015 році мав проводитися й об'єднаний чемпіонат з футболу.

Відстоювати свій суверенітет Україні на цей раз довелося у збройній протидії Росії, яка, скориставшись складною ситуацією, окупувала Крим, частину Донеччини, не приховуючи намірів подальшої експансії. Війна з Росією виявила і наявність великої ворожої п’ятої колони, але також стала чинником більшої ідентифікації української людності з державою Україна. Великим досягнення революції є те, що Україні в ході протидії російській агресії вдалося створити справжню армію. І ця армія вже готова виконувати всі завдання, бо до 2014 року так навіть не можна було ставити питання.

Беззаперечно позитивним результатом Революції Гідності є також проведення декомунізації, яка суттєво знизила ідеологічно-символічні засади антиукраїнських сил. Але ця справа ще не завершена і потребує продовження у напрямі деколонізації. Перше постмайданне керівництво подало й важливий для суверенітету в релігійній сфері позитивний імпульс щодо об’єднання українського православ’я.

Але в інших сферах з самого початку багато-що пішло не так. Бо соціально-економічну політику віддали зовнішнім ліберальним радникам в умови збереження різних непрозорих схем, створених вже українськими чиновниками. А тому майже усі так звані реформи зводились до скорочення робочих місць, зменшення соціальних видатків, фантастичного збільшення зарплат високопосадоців і тарифів на комунальні послуги. І така політика суперечили вимогам Майдану і принципам соціальної справедливості. Розширювалось коло людей, які не мали стабільної роботи, перспектив її одержання та соціальних гарантій. Ні українські високопосадовці, ні закордонні радники не хотіли бачити Україну як державу з розвинутою наукомісткою промисловістю, високим рівнем науки й освіти, а переважно лише як ринок збуту, джерело дешевої робочої сили і сільськогосподарського виробництва. В умовах втомленості від війни розчарованими були й інші групи суспільства внаслідок постійних корупційних та офшорних скандалів.

Не було жодних здобутків в правовій системі держави. Запроваджене електронне декларування доходів, що було добрим сигналом, практично не давало жодних результатів у випадку виявлення незаконного збагачення. Практично нікого не покарано у розстрілах Майдану, нічого не робилося для нейтралізації та звуження проросійської п’ятої колони. Так і не запрацювали належним чином прокуратура та судова система.

Суперечливий характер мали зміни в інформаційному просторі. Так, при зростанні україномовного контенту низка телеканалів продовжувала вести відкриту антиукраїнську пропаганду.

В таких умовах, спираючись на різні прояви невдоволення та інформаційні маніпуляції, до влади прийшов новий політичний проект В. Зеленського без ясних ідеологічних засад. Найстрашніші побоювання щодо докорінної зміни курсу і відкритої здачі українських державних інтересів нова влада начебто розвіяла. Але разом з тим виявилися величезні загрози, пов’язані з нерозумінням стратегічних проблем та відсутністю кваліфікованих кадрів. Це, зокрема, проявилося і проявляється у намаганнях «домовитися» з Росією по Донбасу, яке загрожує цілісності та стабільності України.

Ще більшу небезпеку несе прийнятий у першому читанні Верховною Радою законопроект про тотальний розпродаж земель с/г призначення, у тому числі й іноземцям, що може остаточно зруйнувати українську сільську місцевість, призвести до втрати основного багатства України і контролю над територією життєдіяльності громадян.

Україна ще більше обмежила свій економічний суверенітет з огляду на вирішальні впливи на уряд різних міжнародних фондів. За відсутності найменших намагань щодо збільшення робочих місць і надалі посилюється еміграція українців за кордон. Розкручується й пропаганда навчання за кордоном.

Посилились негативні тенденції в кадровій політиці, зокрема, щодо дискримінації етнічних українців, яке проявляється в непропорційному зменшенні їхньої частки в органах державної влади. Прояви такої політики були очевидними і за попередньої влади, але на сьогодні це вже виходить навіть за рамки здорового глузду.

Отже, Революції Гідності – це великий порив українського народу в напрямі збереження своєї самобутності і державності. Але її програма ще далеко не виконана.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    Відео аварії за участі дитячого омбудсмена Миколи Кулеби

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    Чому після 28 років незалежності Україні знову загрожує втрата державності

    Наталя Тимчій

    Ціна квитка

    Юрій Никорак

    Ангели волі, Небесні й Земні

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: