Несподівано потужні масові протести в Казахстані (чи вже час говорити про революцію?) відразу відсунули на задній план головну геополітичну тему останніх тижнів і днів: чи буде війна Росії проти України?

Так вважає Оглядач DW Андрій Гурков.

Це, звичайно, лише тимчасова зміна порядку денного новин, і незабаром тема повернеться, але при цьому, беруся припустити, суттєво втратить недавню гостроту. Хоч би як розвивалися казахстанські події, вони вже знизили небезпеку великої російської військової операції на українській території.

Адже раптовий вибух народного невдоволення в надійно керованій і цілком стабільній сусідній центральноазійській країні повинен був як мінімум насторожити російську владу, яка в себе вдома, як ми знаємо, дуже нервово реагує навіть на мирні одиничні пікети. А тут з різних кінців Казахстану суцільним потоком йдуть повідомлення і відеокадри, що наочно показують, до якої пожежі призводить народне невдоволення верхами, що довго накопичується.

Казахстан-2022 після Білорусі-2020 не може не викликати в російського керівництва очевидної думки, що краще уникати будь-яких рухів, здатних спровокувати щось подібне на рідних просторах. Тим більше, що запеклі протести в Хабаровську, що спалахнули півтора роки тому після арешту губернатора, на подив показали, що сірником можуть виявитися різні події.

А велика військова операція з незрозумілими цілями і великою кількістю загиблих солдатів точно здатна зіграти роль спускового гачка масових заворушень. Особливо якщо вона спричинить жорсткі міжнародні санкції, які ще більше підхльоснуть і без того стрімке зростання цін у країні, а то й зовсім призведуть до серйозних перебоїв у постачанні. І все це на тлі пандемії, що не слабшає, і сильно завантаженої системи охорони здоров'я.

Іншими словами: якщо досі в російських верхах, зважуючи плюси та мінуси тієї військової операції, якою Кремль вирішив полякати та пошантажувати США та НАТО, зосереджувалися на зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних аспектах, то після раптового повстання казахстанського народу Москві доведеться серйозно замислитися й про внутрішньополітичні ризики. Неминучі тепер сумніви щодо надійності власних тилів мають, по ідеї, помітно охолодити запал охочих підкорити Україну та провчити Захід.

Хоча, звичайно, у когось може виникнути й інший хід думки: відвернімо народ від поганого казахстанського прикладу маленькою переможною війною на українському напрямку.

І все ж чомусь здається, що інстинкт політичного самозбереження підкаже зараз більшості представників російської верхівки інший сценарій: надалі на словах лякаємо Захід агресивністю Росії (може вдасться щось виторгувати на переговорах, що починаються), але відмовляємося від самої ідеї військових дій проти України, щоб не нарватися на великі зовнішньополітичні проблеми й не спровокувати серйозну внутрішньополітичну турбулентність, а натомість терміново зосереджуємося на вибудовуванні відносин із Казахстаном у тій новій, поки що невідомій дійсності, яка після нинішніх потрясінь неминуче там виникне.

А то всемірне захоплення абсолютно примарною ідеєю "повернути Україну" може обернутися цілком реальною "втратою Казахстану" - одного з небагатьох союзників, що залишилися, та інтеграційних партнерів Росії на пострадянському просторі й узагалі на міжнародній арені. І це - друга причина, поряд із побоюваннями внутрішньоросійської нестабільності, що зросли в Москві, чому нинішні протести в Казахстані істотно знизили небезпеку великої військової операції РФ проти України.