Опубліковано нові соціологічні опитування, результати яких не можуть не викликати величезну тривогу. Бо в рейтингу політичних партій на перше місце вже вийшла медведчуківська ОПЗЖ, випередивши провладну «Слугу народу». А є ще про кремлівські «Опозиційний блок» Мураєва та партія Шарія. І наявність такого широкого і достатньо організованого середовища проросійських політичних сил становить чи не найбільшу небезпеку для української державності.

Проросійські середовища в Україні завжди мали значну демографічну основу для електоральної підтримки, адже з самого початку державність України реально не сприймало і не сприймає від 30 до 20 % її громадян. Вони ідентифікували й ідентифікують себе або як радянські люди, або як росіяни, або як прихильники «русскава міра» тощо. І якщо впродовж 90 – х років ХХ ст. воно було дезорганізоване і дезорієнтоване, то зараз ситуація зовсім інша. І що дуже прикро, в Україні нічого не робилося і фактично не робиться, щоб нейтралізувати це вороже середовище. Лише впродовж короткого періоду після Революції Гідності (у першій половині 2014 року) з ініціативи громадськості були здійснені деякі кроки для тиску на внутрішнього ворога. Але згодом він зовсім припинився. Чому? Жодних зрозумілих пояснень ніхто не може дати. Навпаки, лідерам проросійської «п’ятої колони» дали гарантії відкритої політичної діяльності в інтересах Росії, офіційні посади і можливість зайняти домінуючі позиції в українському телеефірі.

І вже зараз очевидно, що проросійські сили на наступних президентських та парламентських виборах сподіваються отримати більшість. І така небезпека дійсно є, бо в умовах карантину, економічного спаду зростає розчарування чинною владою. І очевидно, що невдоволені своїм становищем прихильники В. Зеленського в усіх східних та південних регіонах, а частково і в центральних, тепер вже підтримають Медведчука чи Шарія. Тому не випадково лунають заклики до проведення позачергових президентських і парламентських виборів. Цього категорично не можна допустити. Бо який сценарій може бути реалізовано за результатами позачергових президентських виборів? У другий тур виходить Зеленський і Медведчук. Третє місце займає Порошенко, який звертається до своїх виборців голосувати «проти всіх». І значна кількість виборців його послухає, в той час, коли Мураєв і Шарій, навпаки, мобілізують свій електорат на підтримку Медведчука. І той реально переможе. А тоді Росія фактично підпорядкує не лише Крим і Донбас, а й усю Україну. Хтось скаже, що це не реальний варіант. Насправді, в політичній історії України ХХІ ст. таке вже було, коли Ющенко закликав голосувати «проти всіх», чим фактично підтримав Януковича і прихід проросійських сил.

Протистояти наступу п’ятої колони могли б політичні сили, близькі до національно-демократичного та націоналістичного табору. Але серед них повний розбрат, ненависть і ворожнеча, прагнення дискредитувати одні одних. Тому є необхідність переформатування всього цього середовища на основі базових українських національно-демократичних та консервативних цінностей з урахуванням принципів економічного націоналізму. Політика та ідеологія цих сил не має бути радикально-маргінальною, і лише тоді вони зможуть перетягнути на свій бік широкі верстви українських громадян, яких приваблюють саме помірковані підходи та принципи соціальної справедливості. І добре було б, щоб нові лідери таких сил вийшли з середовища військових чи загалом силовиків.

Що важливо уже зараз? Чітко ідентифікувати реального ворога, яким є ОПЗЖ, «Опозиційний блок», партія Шарія. Чинна в Україні влада може допускати помилки в різних сферах через не фаховість, що потребує критики, але вона не змінює геополітичний курс держави і не виступає проти національно-державних засад, тому валити її в інтересах проросійських сил вкрай нерозумно. Але в інтересах чинної влади та про державницьких середовищ загалом - обмежити інформаційний вплив проросійських сил, які контролюють майже половину телеефіру. Це також реально зробити через організацію судових справ за антиукраїнську пропаганду. А є ще кримінальна відповідальність за державну зраду. І її також можна і треба використовувати. І думати про об’єднання чи переформатування національно-патріотичних сил.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка

Ілюстрація Олександра Грехова, texty.org.ua