Православна церква сьогодні, 24 липня, вшановує рівноапостольну Ольгу, княгиню Київську.

Під пером Нестора багатогранна особистість Ольги, дружини князя Ігоря, стає легендарною. За плетивом фактів важко відтворити історичну реальність. Літописні джерела не повідомляють ні про час народження княгині, ні про її походження, а сповіщають лише, що 903 року «привели Ігореві жону із Пскова, на ім’я Ольга».

Найпоширенішою серед науковців є думка, що дитинство майбутньої княгині минуло в селі Вибути поблизу Пскова, де, певно, вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком. Дослідники припускають, що побралися вони приблизно у 930 році.

Ольга мала єдиного (за літописом) сина Святослава Ігоровича. Після смерті чоловіка стала регентшою при малолітньому Святославі.

З діяльністю Ольги пов’язаний новий етап у розвитку давньоруської державності. Вона ліквідувала плем’я древлян (945), що виявило тенденції до самостійності, «установила» інші руські землі, упорядкувала та унормувала збирання данини й організувала по всій країні князівські погости та стоянки – місця зберігання зібраної данини, осередки судочинства і центральної влади.

У зовнішній політиці Ольга проводила традиційну лінію попередників, скеровану на підтриманні дружніх стосунків із Візантією, але, на відміну від них, віддавала перевагу мирним засобам дипломатії.

Науковці не дійшли одностайної думки щодо визначення часу візиту княгині до Константинополя (існують дві дати – 946 та 957 рік, дехто вважає, що Ольга була у Візантії двічі). Проте факт її перебування у візантійській столиці засвідчено у різних джерелах. Наслідком візиту княгині до Константинополя було поновлення русько-візантійськї угоди (текст не зберігся). Із того часу руські військові контингенти постійно перебували на службі візантійського імператора.

Під час відвідин Константинополя Ольга урочисто охрестилася в соборі св. Софії, прийнявши хрещення від імператора Константина VІІ Багрянородного і патріарха. Однак по поверненні до Києва Ольга не робила спроб запровадити християнство як державну релігію Русі.

Неможливість християнізації Давньоруської держави пояснюється сильною язичницькою опозицією на чолі з її сином Святославом Ігоровичем, про що у фольклорно-узагальненому дусі оповідає «Повість временних літ».

З 964 року, як вважають історики, повнота державної влади зосереджується в руках Святослава, який не поділяв християнських устремлінь своєї матері.

Ольга померла у липні 969 року в Києві. Поховано її було за християнським звичаєм. «Її гробочок і досі видно», - писав літописець. Коли князь Володимир (онук Ольги) побудував Десятинну церкву, останки княгині було поховано у цій величній споруді.

Давні перекази нарекли Ольгу хитрою, православна церква ще у домонгольські часи прилучила її до сонму святих (хоча офіційна канонізація навряд чи відбулася). Сучасні науковці називають її мудрою правителькою. Як би там не було, але епічні сюжети передають характерні риси реальної княгині Ольги: державницький розум, виваженість дій, послідовність у досягненні мети. Вже це багато в чому пояснює її тривале перебування при владі.

Укрінформ