Професор Володимир Здоровега був вчителем для багатьох відомих журналістів, науковців, письменників, дипломатів та лідером думок, і не лише був, але й залишається, адже його праці не втрачають актуальності

Про заслуженого журналіста України, доктора філологічних наук та професора Франкового університету Володимира Здоровегу згадує "Еспресо.Захід".

"Володимир Здоровега – це той, хто на Шостому з’їзді журналістів України в 1990 році піднявся за трибуну і став говорити, що українська журналістська організація більше не ходитиме «у підручних», що вона має бути національною і незалежною. Його тоді під крики "долой бандеровцев" мало не за штани стягали з трибуни, а він наступного дня знову піднявся за трибуну і, незважаючи на крики протестів і тупіт, зачитав підготовлений уночі разом з іншими львівськими колегами проект резолюції про реорганізацію спілки в незалежну і позапартійну структуру. І цю резолюцію було прийнято. Колись я запитав професора: "Навіщо це було потрібно саме вам, адже були на з’їзді молодші, енергійніші, «революційніші», можливо, впливовіші?", Володимир Йосипович відповів: "Я не міг інакше: саме в той час на граніті майдану Незалежності голодували студенти, серед них – і мої, з нашого факультету. І та трибуна, з якої мене стягали, мені нагадували той граніт"", – згадував про нього доцент Ігор Лубкович на сторінках "Дзеркала тижня".

Здоровегу називають фундатором львівської школи журналістики. Розпочинаючи свій шлях теоретика фактично з нуля, він створив понад тисячу праць, зокрема й добре відому та поціновувану студентами-журналістами "Теорію і методику журналістської творчості". Саме ця книга стала настільним посібником для багатьох поколінь українських журналістів.

"Треба братися за роботу сьогодні, щоб згодом не кричати SOS", – писав сам Володимир Йосипович про важливість журналістської освіти у статті "Підготовка журналістів: погляди збоку і зсередини".

Однією із найбільших заслуг Володимира Здоровеги вважають його внесок у теорію публіцистики, він одним із перших почав працювати над проблемами у цій сфері. 

"До В. Й. Здоровеги не було загальної теорії публіцистики, цілісної концепції публіцистики, інформаційної моделі публіцистики, розуміння її місця серед інших видів літературної творчості. Він наповнив теорію публіцистики системою узагальнених знань, показав специфічний взаємозв'язок основних структурних елементів: фактів і публіцистичних образів, системи фактів як основи створення публіцистичних образів; довів, що основою публіцистичного твору є оригінальна авторська думка. Саме думка зумовлює побудову й аргументацію, трактування фактів, подій, явищ", – писала про нього журналістикознавиця Олена Кузнєцова.

Учні та студенти називали його Майстром, наріжним каменем журналістики. А сам професор був улюбленцем студентської молоді, про якого говорять та згадують і роки опісля його смерті. Здоровега надзвичайно цінував право на свободу творчості і діяльності, що відчували його студенти, учні, колеги та помічники.

"Він створив і розвинув Журналістську школу, яка виховувала професійних, патріотичних і відданих справі журналістів. Ці журналісти, у свою чергу, робили все від них залежне, щоб допомогти суспільству відчути себе вільним і повноцінним у кожному з проявів", – ділився у своєму дописі, присвяченому пам'яті Здоровеги, нинішній посол України у Ватикані Андрій Юраш.

Володимир Здоровега помер у Львові у віці 75 років, поховали професора на Личаківському цвинтарі, на полі №52. Щороку у роковини, як данину пам'яті визначному вчителеві, його могилу відвідують колеги та студенти.