Один з найбільших агробізнесменів України розповів "Страна.ua", чи витягне економіку аграрний експорт, чому немає сенсу купувати землю за новим законом і в чому проблема з кредитами МВФ.

Що чекає аграрний експорт України, хто буде купувати землю за новим законом, а також про те, чому кредити МВФ не врятують нашу економіку ми говоримо з власником одного з найкрупніший українських агрохолдингів Ukrlandfarming Олегом Бахматюком.

- Що відбувається на аграрних ринках після рекордного обвалу цін на нафту?

Ситуація з нафтою вдарила, в першу чергу, по культурам, які прив'язані до виробництва біоетанолу. І для нас це ключові експорти позиції - кукурудза і соняшник. Є різні сценарії щодо подальшого розвитку подій. У оптимістичний сьогодні ніхто не вірить. Среднеоптімістіческій - ціни почнуть вирівнюватися до четвертого кварталу цього року, песимістичний - буде мінус 10-15% за ціною. Зараз все залежить від того, яку підтримку надасть виробникам біоетанолу уряд США.

- Тобто, прогнози падіння цін на кукурудзу, яка використовується для виробництва біоетанолу, вірні?

Повторюся: в кращому випадку ціна зберегтися на сьогоднішніх позначках, в гіршому буде зниження на 10-15%.

- А що буде з цінами на соняшник і пшеницю?

- По соняшнику цінник сильно залежить від позицій великих гравців. Зараз Китай закупив в резерви мільйон тонн сої, сподіваюся, це підтримає ціни на соняшник.

По пшениці очікуємо зростання ціни до 10%. Росія вирішила обмежити експорт твердих зернових, що не пройде для ринку непоміченим. Хороший урожай очікується в Австралії, але на загальну ситуацію він не сильно вплине.

- У результаті ми на аграрному експорті виграємо або програємо?

- У світі буде дефіцит продовольства, це вже навіть не обговорюється. Продовольчі ринки вторинної переробки просідають, але ось сегмент простий їжі, сировини, залишається стійким. Пандемія пандемією, але їсти треба. І ми зараз може на цьому виграти.

З чим ми зараз можемо вийти на міжнародну арену? Або з простягнутою рукою, і далі просячи допомоги у кредітров, або з новим планом. Аграрний сектор - як раз той козир, який може підігріти до нас політичний інтерес, який можна трансформувати в економічний.

"Цільова аудиторія" - країни, залежні від імпорту продовольства - Китай, Японія, Саудівська Аравія, Південна Корея, Індонезія та інші. У тій же Саудівській Аравії резерви - більше трильйона доларів. У той же час продукти харчування для неї зараз в пріоритеті. Ми можемо їм в цьому допомогти і залучити 10-15 млрд доларів, які допоможуть нам вистояти у важкі часи. Те ж саме з Китаєм, який тримає близько трьох трильйонів американських боргів і яким потрібно кудись вкладати долари. Інші держави - Японія, Південна Корея, Індонезія - теж залежні від імпорту продовольства і мають "жировий запас" набагато більше нашого.

Нашим учасникам переговорів просто потрібно трансформувати політику в економічні вигоди. Тут вже питання - до рівня самих переговірників.

- А за що залежні від імпорту їжі країни повинні нам давати, як ви говорите. десятки мільярдів доларів?

- По-перше, можна розширити сегментарно нашу присутність на цих ринках збуту. По-друге, змінити масштаб. Зараз переговори ведуть комерційні компанії. Не скажу, що це погано, але якщо в гру вступить держава - можна буде перейти на інший рівень. Це інші обсяги та інші гарантії. Найперспективніші - ринки Близького Сходу, та ж Саудівська Аравія, Ірак. Також будуть привабливими ринки Китаю, Японії, Південної Кореї, Індонезії.

По-третє, реально перетворити ці ринки в ринки капіталу.

Зараз наш ринок капіталу формує політика. Нам допомагають тому, що шкодують. Але бідний і хворий нікому не потрібен. У розвалюється світі рівень співчуття різко впаде. Тому виїхати на цьому нам буде все складніше.

Якщо залучити інвестиції з країн, які залежні від поставок продовольства, можна отримати до 30-40 млрд доларів під тверді гарантії поставок українських продуктів харчування. Вони будуть інвестувати в стабільність поставок - в нашу інфраструктуру, порти, дороги, мореднізацію "Укрзалізниці". Якщо ми Китаю поставляємо продукції на 5 млрд доларів, то можна спокійно говорити про фінансову підтримку з його боку на суму в 20 млрд. Це називається режимом економічної зацікавленості. Країни платять тому, що їм потрібна стабільність. Свого часу за таким планом приваблювала інвестиції Бразилія. Нам вже навіть не потрібно вигадувати велосипед. Україна - та ж Бразилія 20 років тому, тільки в центрі Європи.

- Які інвестиції реально залучити з країн - імпортерів нашого продовольства?

- Нам не потрібен трильйон. Нам потрібно 30-50 млрд доларів. Для світової спільноти це дуже невелика сума, думаю, її реально залучити. Багато країн побоюються соціальної нестабільності, голодних бунтів через дефіцит продовольства. Так що сама гарантія стабільності поставок їжі зараз коштує дорожче грошей. І ось саме про це, про інвестиції в стабільність в нашій країні, можна говорити і з Саудівською Аравією, і з Китаєм. Але всю цю ситуацію потрібно ще грамотно продати, для чого потрібні хороші переговорники. Наші ж влада поки особливої ​​ініціативи в цьому питанні не виявляють.

- Якби пройшов перший варіант земельного проекту - з величезними площами покупки в одні руки і дозволом купувати для юросіб - ви б стали викуповувати земельний банк свого агрохолдингу?

- Ми б шукали ресурси на зовнішніх ринках під кредити. Але в сьогоднішній умовах це було б неможливо або дуже складно.

- За новим законом пріоритетне право дається нинішнім орендарям. У тому числі і вам. Але максимальне обмеження - по 100 га в одні руки. Чи будете ви створити купу ФОПів, які б будуть у ваших інтересах скуповувати землю за 100 га або це не цікаво?

- Це не реально. Нам потрібно 5 тисяч ФОПів, щоб викупити весь свій земельний банк (Ukrlandfarming орендує зараз близько 500 тисяч гектар - Ред.). Ви уявляєте собі обсяг адміністрування цієї роботи? А потім контроль, а якщо щось не так, то потік судових позовів і претензій? Я в житті на таке не піду. Навіть якби була лише тисяча гектар, навіть якщо оформити все на родичів, все одно ненадійно. Можна оформити хіба що на сім'ю - 300 гектар.

До ста гектарів в одні руки взагалі великі питання. Навіть Польща дала 800 гектар. Думаю, 100 гектар - це психологічна планка. Рік-два будуть придивлятися. Побачать, що ціна низька і почнуть піднімати обсяг закупівлі до такого рівня, який підвищує ціну на землю. Адже в кожен гектар потрібні інвестиції - 1-2 тисячі доларів. Щоб вкладати такі гроші, потрібні великі масиви землі. 100 гектар потрібно обробляти кіньми і сапками. Адже заради обробки такого обсягу купувати трактор або комбайн нерентабельно. Робочий варіант 10-20 тисяч гектар.

- Тобто, зараз ціни на землю будуть низькими?

- Так, ціни будуть низькими. 2 тисячі доларів за гектар не буде точно. Та й особливих продажів найближчим часом, думаю, не буде.

- Готуючись до секвестру бюджету, Кабмін і парламент кілька разів змінювали цифри держпідтримки аграріїв - скорочували, обнуляли, повертали на вихідні цифри. Що за війна йде за ці гроші? І чи достатньо їх, щоб підтримати агросектор?

- Зараз потрібні гроші для підтримки малого та середнього бізнесу - в аграрній або будь-який інший сфері. І не 4 мільярди, а десятки і сотні мільярдів гривень. Уряд просто має сісти і порахувати - скільки грошей можемо дати на підтримку людей і бізнесу, 100-200 млрд. Як це зробили в США, вливши в економіку чотири трильйони. У перерахунку на наші пропорції до ВВП, Україна повинна була б виділити 30 млрд доларів. Але ми не знайшли таких грошей. І можемо поплатитися своєю економікою. Всі ці наші мудреці, які міркують про вільний ринок, нехай подивляться на США, а інші країни, ту ж Європу, який там рівень протекціонізму. Нехай навіть це суперечить правилам ринкової економіки. Вони зараз не працюють.

І адже ніхто Штати не засуджує, навпаки, говорять: "Молодці".

Ті ж США розуміють, що завтра буде така жопа, що вже ніякі трильйони не допоможуть. Образно кажучи, якщо зараз заощадимо на підтримку бізнесу 100 млрд, завтра заплатимо 500 млрд. А ми втрачаємо час. Якщо бізнес не потримати зовсім, 50-60% помре, а якщо хоч якось підтримати - то 20%. Вважаю, що за таку "дельту" в 30% варто поборотися.

- Але жорсткий протекціонізм і емісія навряд чи сподобається МВФ. Або, по-вашому, варто відмовитися від співпраці з Фондом?

- МВФ не може бути проти протекціонізму суверенної держави. З Фондом потрібно домовлятися, а якщо не вийде - приймати рішення по тому, чи потрібна подальша робота з МВФ чи ні. Одне тільки співпраця з Фондом нас не врятує. Чи не допоможе кредит в 1,7 млрд. І навіть в 8 млрд, якщо він буде розтягнутий в часі. Навіщо давати хворому аспірин, якщо він вже помер. Все повинно робитися вчасно.

- Влада генерують все нові і нові ідеї з контролю за цілими секторами економіки. Скажімо, щоб контролювати зерновий вал, в Мінекономіки хочуть встановити спеціальне програмне забезпечення на кожен комбайн. І брати по долару з кожної тонни за обслуговування. Як вам така ідея?

- Це взагалі несерйозно. Думаю, кажуть, щоб поговорити. Далі ця тема не піде.

- Але, кажуть, в Україні процвітають схеми на ПДВ, в тому числі, зерновому. Багато також неврахованого зерна.

- Ми таким не займаємося - все чесно платимо. Але в якійсь мірі це правда. Щоб зламати схеми, потрібно зробити просту річ - всі повинні платити податок на землю. Сьогодні частина землі, яка в реальності обробляється і з якої збирають урожай, за статусом порожня. Ось вам і база для схем.

- Як ви в цілому оцінюєте економічну політику уряду?

- Поки втрачають час. А в нинішній ситуації це просто злочинно. Насправді ключових рішень повинно бути всього кілька. Проведіть емісію, надрукуйте 200-300 млрд гривень людям - на зарплати тим, хто сидить на карантині, на підтримку бізнесу. Запустіть через держбанки механізм кредитування бізнесу, змусьте банки працювати на людей. Збережіть робочі місця. 

- Але формально у нас це є. Скажімо, кредит 5-7-9, як раз для малого бізнесу і за пільговими відсотками.

- Це не кредит, якщо його неможливо отримати. Я так Ігорю (Петрашко - Ред.) І сказав, коли він йшов в міністри (економіки - Ред.) - у нас чиновник швидше сто раз не зробить, ніж раз зробить, так що доведеться боротися з вітряними млинами.

- Ігор Петрашко - ваш колишній топ-менеджер. Як ви оцінюєте його діяльність на посту міністра? Радиться він з вами, а ви з ним?

- Скажу чесно, я був не в захваті від його рішення піти в уряд. Він у мене закривав фінансовий напрямок, тому мені було невигідно його призначення. Але у нього є амбіції, він грамотний економіст, і я впевнений, що на міністерській посаді він принесе користь країні. І точно - ніяких дотацій Бахматюку. У чому його вже встигли закинути мої "друзі-антикорупціонери". Ми з Петрашко зараз мало спілкуємося, але раніше вже обговорювали більшість ключових для агросектору та української економіки питань. Можу сказати, що у нього менш радикальні позиції, ніж у мене, наприклад, по МВФ. Він більш м'який.

- Ви веде масштабну кампанію з вимогою відставки глави НАБУ Артема Ситника. І в Раді вже навіть підготували законопроект, який дозволить звільнити його за скоєний нею корупційне діяння. Але представник МВФ надіслав листа, в якому попередив про проблеми, якщо цей закон буде прийняти. І процес загальмувався. Як думаєте, чи вдасться відправити його у відставку?

- Відповім коротко. Ми повинні нарешті визначитися для себе - Україна суверенна держава чи ні. І діяти виходячи з цього.