Концертний ас Тернопільської філармонії 1970-1980-их на прізвисько «Кіссінджер», учень легендарного імпресаріо світового рівня Пінхаса Фаліка Матвій (Мотя) Фрідман: «Мені дуже хотілося привезти до Тернополя популярного Володю Висоцького, навіть двічі з ним домовився, проте обласне КДБ щоразу «зарубувало» гастролі. А ось ще не настільки відому Аллу Пугачову тернополяни бачили єдиний раз на стадіоні «Авангард» 1975 року, вона ще навіть власного репертуару не мала, кілька пісень, тож співала разом з ВІА «Вєсьолиє рєбята» Павла Слободкіна»

На жаль, Матвій Григорович Фрідман, залишив білий світ на межі тисячоліть і спочиває вічним сном на цвинтарі у Підгородньому. Мене, як завжди, носило десь світами, про смерть і похорон дізнався багато пізніше. Довго шукав могилу, доки не комп’ютеризували всі поховання і не повідомили, що тіло поховано 23 серпня 1998 року, 26 сектор, 5 місце… На хресті нема ні дати народження, ні дати смерті… І нема вже в кого спитати і уточнити… Коли шукав поховання, то був вражений, що цей 26 сектор межує з місцем вічного спочинку Анатолія Горчинського, могилу якого частенько провідую і не знав, що до Моті так близько, якихось 50 кроків…
Тернопільська філармонія, якій Фрідман віддав 26 років плідної праці, завдяки йому була однією з найкращих за рівнем концертної діяльності у тодішній країні. Тернополяни мали можливість слухати й бачити найвідоміших та найіменитіших виконавців свого часу. За високу професійність, уміння з нічого зробити щось, шедевр, "родзинку", фурор, колеги дали йому прізвисько Кіссінджер". А яку зумів зібрати бібліотеку і фонотеку!!!
Ми познайомилися за два роки до смерті Матвія Григоровича. Мешкав він у трикімнатній квартирі на другому поверсі, на тодішній вулиці Енергетичній у Тернополі. Заходив до нього десятки разів, ми не могли наговоритися. Найбільше зваблювали дві записні книжечки, де були телефони. Які там лишень прізвища не знаходив! Легенди свого часу. До прикладу, телефонних номерів за якими можна було знайти легендарного Льва Яшина (вони приятелювали з 1969 року) було аж сім. Домашній, клубний, дачний, федерації футболу, сусідів і двох жінок, з якими воротар мав амурні стосунки. Це вражало!!! Проте підтверджувало близькість і справжність дружби. Я писав не раз статті про Фрідмана, які легко і цікаво читалися. Ще з першого дня знайомства він мене попередив, що йому категорично нічого не можна пити. Я наївний повірив. Він виймав півлітри «Русскої», надливав сто грамів і доливав ризького бальзаму ще з радянських запасів. У задушевні розмові час щоразу злітав швидко, ми випивали все, і господар йшов на кухню готувати свою фірмову смачну каву. Я ж зачаровано переглядав телефонні довідники, а захмелілий Мотя мені з кухні кричав: «Тільки на букву «бе» не дивися!» Що ж, успіх у жінок він мав завжди!!!
Дружина продала тернопільське помешкання і з доньками жила в Росії. Коли її попросив на згадку подарувати ті телефонні записники, сказала, що без проблем. Проте ми не зустрілися… Мабуть, не змогла мене знайти. Мобільних тоді ще не було…

У радянські часи у тих філармоніях, де адміністраторами були євреї, установи процвітали. Матвій Григорович (Гершкович) Фрідман визнавав: «Мені працювалося легко і просто, адже всюди були свої. Та й на рахунку Тернопільської обласної філармонії, завдяки концертній діяльності, менше 100 тисяч не було ніколи, а то були великі гроші! Найбільше навчився своєї професії в буковинця Пінхаса Фаліка, який міг все. І навіть більше!!! Коли в Чернівецьку філармонію з Вижниці перебрався Левко Дутковський зі своєю «Смерічкою», я поїхав до Фаліка і випросив колектив на перші гастролі до Тернополя. У червні 1973 року замість запланованих 20 дали аж 86 концертів! Зали не вміщали всіх бажаючих. Успіх був шалений. Лише в обласній філармонії було 18 аншлагових (мабуть, подібного філармонія не знала більше ніколи, рекорд!). Хто не потрапляв до залів, плакали…»