17.05.2021, 12:36

Музей етнографічний. І не тільки

Рідко яка людина, проходячи проспектом Свободи, промине скульптурну композицію на аттику будинку під номером 15. Кожен гід, підводячи групу туристів до цього місця на початку вулиці Володимира Гнатюка, привертає увагу до мистецької пам’ятки, кажучи: « Погляньте, Львів має свою статую Свободи». 

Витримавши паузу радісного здивування, додає: « Ні, це зовсім не сестра чи спроба копії  нью-йоркської знаменитості. Це оригінал. Львівський скульптор італійського походження Леонард Марконі  створив для нашого міста богиню Ощадності, щоби увінчати нею Галицьку ощадну касу, збудовану в 1891 р.».

Львівська Свобода - алегорія Ощадності. Фото - Замки та храми України

Далі гід скеровує погляд туристів на елегантну табличку на кованих вхідних дверях  красивої триповерхової споруди  у стилі пізнього історизму, що належав у свій час до кращих зразків будівництва Галичини. З неї надходить   лаконічна довідка про історію споруди та її творця  -  архітектора Юліана Захарієвича, а також – про сучасне призначення  однієї з найкращих історичних споруд Львова:  Музей етнографії та художнього  промислу  Інституту народознавства Національно Академії наук України. 

Про нього й піде мова напередодні Міжнародного дня музеїв. Нашими гідами будуть директор Інституту народознавства Національної академії наук України,  доктор історичних наук, професор,  академік НАН України   Степан Павлюк,  провідні зберігачі фонду музею Оксана Багнюк-Кайда та Ольга Супонева.

Надія Труш: Насамперед щиро вітаю Вас, Степане Петровичу, і весь колектив із професійним міжнародним святом. Воно народилося в 1977 р. із ініціативи Міжнародної ради музеїв(ICOM). Пригадуєте, коли ваш музей уперше приєднався до святкування?

Степан Павлюк: Відразу ж. Найбільше пам’ятаю про радість, піднесений настрій між усіма. Ми впевнилися, що у світі офіційно визнали музей, музейну практику  як суспільну потребу. Особливо нас тішило, що в тодішніх умовах ми зможемо голосніше говорити про наше національне надбання. Музей зберігав правду про минуле народу. Кожен предмет народного побуту, народного мистецтва  підкреслював, яка багата наша культура – духовна і матеріальна.

Директор Інституту народознавства Національної академії наук України Степан Павлюк  

Н.Т. Зануримося в давнішу  історію. Як народжувався ваш музей? Адже не в цьому приміщенні він починався.

С.П.  У 1904 р. за проектом Юзефа Яновського був споруджений Художньо-промисловий музей, який у 1951 році став Музеєм Леніна (нині там успішно  працює Національний музей імені Андрея Шептицького). Експонати художньо-промислового перенесли у теперішнє приміщення. Так почалося життя Музею етнографії та народного промислу. У 1982 р. при ньому було створено Львівське відділення Інституту літератури, етнографії та фольклору імені Максима Рильського Академії наук України. У 1991 р. відділення було переведено у статус Інституту народознавства АН України.

Н.Т. Коли утворився філіал на площі Ринок? 

С.П. Музей зростав, постійно збільшувалась кількість експонатів, оскільки наукові працівники щорічно їздили в експедиції і закуповували пам’ятки старовини. Це, до речі,  було нелегко. Маю на увазі не побут у польових умовах, а вміння переконати селян передати зразки народного побуту для музею, в якому вони збережуться для нащадків. Отож, стало бракувати площі, й  тодішній  директор музею, професор Юрій Гошко домігся передачі нам приміщення давнього палацу Любомирських. В ньому в кінці 70-их років минулого століття й розмістили колекцію меблів. До речі, саме приміщення варте екскурсійної уваги. Колишній маєток Любомирських є зразком архітектури магнатського палацу доби бароко. Він у 17 ст. об’єднав  три інші кам’яниці і утворив величезний житловий комплекс. На фасаді з вулиці І.Федорова картуш містить дату – 1695 рік.  Будинок змінював власників, а в 1895 році став належати українським культурно-просвітницьким організаціям: «Просвіта», Редакція і друкарня газети «Діло», книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Тут бували Іван Франко, Леся Українка, ВасильСтефаник.

Палац Любомирських, пл.Ринок, 10, Львів. Фото - Дримба

Н.Т. Має не лише мистецьку, а й історичну вартість балкон другого поверху.

С.П. Так! Саме звідти 30 червня 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української державності.

Н.Т. Скільки експонатів нараховує  музей у двох корпусах?

С.П. На сьогодні – сто тисяч . Це пам’ятки західноєвропейського і українського народного мистецтва та побуту. Останніми дуже гордимося, бо такої кількості й різноманітності не має жоден музей Європи.  Ми приділяли увагу кожній речі, чого не робили інші , бо вважаємо, що в кожному предметі – душа народу, що кожен зразок предметів побуту, посуд,одяг, взуття, прикраси і т.п. зберігають культуру душі.  Ними розшифровуємо цілісне буття нашого народу. В експозиції представляємо їх естетично й функціонально,щоби висвітлити українську історію, традиції та звичаї, розвиток ремесел.

Н.Т. Ця колекція завжди перебувала ось у цьому приміщенні на проспекті Свободи. Львів’яни й гості звикли до цього. Чому перевели її  на площу Ринок? Дехто й досі не може призвичаїтись.

С.П.  Приблизно 15 років тому ми були змушені робити великий ремонт, буквально рятували дане приміщення від аварійного стану. Робили все своїми силами, своїми коштами. Уважніше приглянулись і зробили висновок, що тут, де високі стелі й багате оздоблення , розкішні художні меблі будуть читатися  більш органічно,більш гармонійно. Ось і провели ротацію, В РЕЗУЛЬТАТІ ЯКОЇ НА ПЛОЩІ Ринок,10  відвідувачі отримують радість перебування в експозиції  «Традиційно-побутова культура українського села кінця 19- 20 ст.» 

Н.Т.  Зараз у філіалі на проспекті Свободи,15, який має назву «Декоративно-ужиткове мистецтво Західної Європи 16-20 ст.» працює виставка, присвячена видатному львів’янину, архітекторові й промисловцю Іванові Левинському. На вулиці генерала Чупринки з’явилася зупинка «Фабрика Івана Левинського». Старожили знають, кому належало це відоме своїми керамічними шедеврами підприємство. А для молодшого покоління або гостей міста воно – загадка.  Ви ж  даєте відгадку. Які  інші виставки в обох філіалах викликали найбільшу цікавість?

С.П.  Ми з великим трепетом душі й переживаннями створили експозицію про Чорнобильську зону, зібрану  нашими працівниками на Поліссі протягом десятка років. Виставка «Сіра зона» мала великий успіх, бо показала страждальну територію до і після страшної аварії. Змінні виставки робимо регулярно. Серед них – «Музика, що оживає», «Врятовані скарби музеїв Львова», «Реліквії єврейського світу Галичини», виставки робіт українських художників, французького плакати й ін.

Н.Т. Девіз Міжнародної ради музеїв: « Музей – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами». Як виглядає ваша діяльність у цьому контексті?

С.П. Найперше, про що хочеться наголосити, - це виставки за кордоном: у багатьох містах Польщі, в Німеччині , в Ізраїлі. У планах – Японія.  Ми щедро ділимося своїми експонатами з іншими музеями, зокрема,   Золочева, Збаража, Києва. Музеєві довіряють і передають свої скарби колекціонери, з недавніх – Іван Сколоздра з Розвадова та Петро Лінинський із Брюхович,  - які прагнуть розширити діапазон зацікавлень наших відвідувачів.  Маємо унікальну колекцію іудаїки й хотіли б розмітити її в синагозі Жовкви.

Н.Т. Енциклопедія подає, що у світі в 120 країнах нараховують 30 000 музеїв.  Чим ваш музей може вразити туриста з Німеччини, Франції, США, Італії?

С.П. Без сумніву, маємо чим похвалитися і здивувати. Щодо західноєвропейських експонатів:

- багатюща колекція годинників, найбільша й найцінніша в Україні й одна з найкращих у Західній Європі. Приблизно пів тисячі  експонатів представляють різні країни, епохи, стилі. Найдавніший годинник датується 1562 –им роком, а сонячний – 1584-им;

- колекція художнього металу, в тому числі -  з коштовних металів. Це скрині-сейфи, підсвічники, зброя, прикраси. Перлина збірки – єпископський жезл 12 ст. із вишуканим декором. Плануємо зробити виставку одного експонату – власне цього шедевру;

- унікальні колекції антикварних меблів, гобеленів, що ілюструють всі європейські школи гобелену; порцелянова пластика Мейсена, Відня, Берліна;

- найбільша в Європі колекція плакатів художника зі світовим ім’ям Альфонса Мухи.

 Щодо пам’яток традиційної української культури побуту й  народного мистецтва, що знаходяться на площі Ринок, 10, це:

-  багатющі збірки народного одягу майже з усіх регіонів України чоловічого, жіночого, дитячого; взуття, прикраси, головні убори, церковні тканини, домоткані килими, дерев’яний і керамічний посуд;

- унікальна, найповніша колекція народних писанок  19- початку 20 ст. -  близько 12 тисяч;

- найдавніші із відомих датованих творів дві керамічні ікони з зображенням Богоматері та св. Миколая та ікони, мальовані на склі;

- народні іграшки, зокрема  з Гуцульщини та Яворівщини, які здобули всесвітню славу.

Н.Т.  Повернемось до Міжнародного дня музеїв. Чим будете приваблювати туристів у ці дні? Між іншим, у деяких країнах свято триває цілий тиждень і навіть місяць.

Ольга Супонева: Піднімаючись сходами нашого  музею на площі Ринок, 10,  треба налаштуватися, що  опинишся  наче в машині часу: із модерної сучасності потрапляєш у 19 ст. Входиш у село, у світлиці з  Гуцульщини, Поділля  чи Полісся, де  тебе зустрічають святково вдягнені господарі в невимовно красивому вишитому чи тканому одязі і запрошують оглянути їхні  скарби: чудові  обруси, налавники,  барвистий одяг на жердці чи в скрині, мисники із розмальованим посудом і, звичайно, дерев’яну колисочку – напільну чи  підвісну. Жіноцтво буде придивлятися й умовно примірятиме до себе прикраси, взувати жовті чи червоні чоботи-сап’янці, про які мріяла кожна дівчина. А чоловіцтво заздрісно розглядатиме зброю: холодну чи  вогнепальну, але обов’язково оздоблену. Бо ж наш народ   і в посуді, і вбранні, і навіть у реманенті   не може без краси.

Оксана Багнюк-Кайда: У дев’яти  залах наші гості відчують атмосферу «Казки про дванадцять місяців», бо ж експозиція представляє календарну обрядовість і дає можливість  побувати одночасно на святах Різдва, Великодня,Купала, Спаса, обжинків. А ще можна  заглянути в кузню, до рибалки, до бондаря, гончара  та інших ремісників. Вас здивує  велетенський на 100л горщик, каструля неправильної сплюснутої форми – для молочного поросяти, шкатулки всесвітньовідомих гуцульських різьбярів Шкрібляків, унікальний гуцульський чоловічий черес – пояс, удекорований латунними накладками з зображенням голови звірів і птахів; один із найдавніших (18 ст.) тканих килимів із  деревом життя та козацькими мотивамиів; повністю збережену кафлеву піч майстра Олекси Бахматюка з 1887 р., жоден малюнок  якої не повторюється;  дерев’яний «босий» віз  без металевого окуття на колесах, частини яких з’єднані  кілками ( без жодного цвяха);  ночви - з  обереговими  знаками --для купання дитини.

Найближчим часом до огляду відвідувачів буде відкрито зали родильної обрядовості, в якій робимо акцент на обряді хрещення, та весільної  - з таїнством шлюбу – на фоні  інтер’єру у стилі бойківської церкви .  

Степан Павлюк: Ми дуже любимо не лише свій музей, а й відвідувачів у ньому. Тому ревно оберігаємо для нащадків кожен експонат, змінюємо і збагачуємо  експозиції, оновлюємо їх у сучасній інтерактивній подачі. Щиро запрошуємо приймати ці дари  - твори людських рук і таланту.

Надія Труш

Перше фото - Музей етнографії та художнього  промислу ГС. "Західноукраїнська спілка музеїв"

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Карпатах знайшли 6-річного хлопчика - за 2 км від місця, де його загубили 14 серпня

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    Децентралізація в умовах війни - які небезпеки і де межа?

    Богдан Рабешко

    У Львові підприємці мають кожен день зранку заповнювати якийсь журнал вакцинації?

    Михайло Цимбалюк

    Батьки дарують нам життя, а вчителі - добре життя

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: