Збалансованість взаємин різних поколінь була основою злагодженого й поступального розвитку всіх успішних суспільств, забезпечуючи відтворення кадрів, обмін досвідом та інформацією, тяглість традицій .

І ґрунтувалась на взаємоповазі та використанні різних вікових переваг у певних сферах: мовляв, тут більше потрібен досвід і знання старших поколінь, тут енергія й мобільність молоді. Але в останні роки в Україні, а також в багатьох інших державах, в міжпоколінних взаєминах вже помітними є певні розходження. Це пов’язано з різними причинами, зокрема: 1) з розвитком поколінь в різних політичних умовах; 2) швидкою зміною в технічних засобах, що позначає певне відставання старших поколінь; 3) поширенням ейджизму – особливої ідеології. яка пропагує неповагу до представників іншого покоління, насамперед в молоді – до старших людей, що може навіть переростати в дискримінацію.

В Україні міжпоколінні розходження іноді проявляються в різних звинуваченням щодо політичних і соціальних можливостей. З боку молоді це часто виглядає так: старші люди, мовляв, вже нічого не можуть доброго сказати і зробити, бо вони виросли в умовах совка, не володіють сучасними інформаційними технологіями, є патерналістами, тобто розраховують лише на допомогу держави. На виборах це покоління легко купують за гречку і т. п., а старші за віком керівники, адміністрація – це типові совкові марнославні бюрократи. І такі висновки про старші покоління частково є справедливими, бо інерція совкових впливів дійсно була і є помітною. Але при цьому треба знати, що ці покоління мали і досвід опору совку, і закривалися від нього в світі літератури, науки, мистецтва, спорту й іншої конструктивної діяльності, зберігали і підтримували сімейні цінності і національні ідеали й традиції.

Водночас представники старших вікових груп помічають негаразди в молодіжному середовищі, яке розвивалося в умовах цинізму соціальних відносин 90-х років, на примітивних російських телесеріалах про няню і бандитські «бригади», творчості лободи і їй подібних. З огляду на обмеженість робочих місць теперішня молодь значною мірою формує соціальне середовище так званого прекаріату, тобто людей, які не мають стабільної роботи і стабільного соціального захисту. Тому молодих людей часто втягують в сумнівні соціально-економічні проекти, і відповідно вони через відсутність критичного мислення є дуже вразливими до різних інформаційних технологій зомбування в дусі космополітизму, нігілізму і т. п. Відповідно молодь є основою електорату різних штучних партійних проектів, організованих внутрішніми й зовнішніми олігархами. І в таких оцінках сучасного молодіжного середовища також є багато справедливого, хоча безперечно, що це не стосується всієї молоді, бо є дуже багато відповідальних, патріотичних і творчих груп, які вже проявили себе і у політичній, і у соціальній активності.

Міжпоколінні розходження в Україні ще не є критичними, але відчуженість наростає і так само, як відчуженість міжрегіональна чи соціальна, не сприяє згуртуванню суспільства для протидії різним викликам. Що можна і треба зробити для збалансування між поколінних взаємин? Насамперед відмовитися від поширеного стереотипу: мовляв, нашу державу може врятувати лише молоде покоління, яке не знало, що таке совок, є вільним, незалежним, сміливим. Бо, з одного боку, в молодіжному середовищі є свої недобрі тенденції, а з іншого - в різних вікових групах приблизно однакове число соціально відповідальних і діяльних людей, і лише їхня синергія, тобто сумарний ефект взаємодії, може забезпечити суспільний поступ. А держава мала б забезпечити справедливі умови відтворення і заміщення кадрів, створення робочих місць з різними соціальними гарантіями.