Вибори до місцевих органів влади, які відбулися минулої неділі, мали різні недоліки, але виявили основну негативну тенденцію – різке зростання політичного впливу відверто проросійських сил, насамперед партій Медведчука та Шарія, які тепер уже становитимуть більшість в цілій низці обласних рад південних і східних регіонів України.

Тобто загалом в державі знову зросла регіонально-політична поляризація. І це матиме різні негативні наслідки. І один з них – це можлива нова хвиля підштовхування федералізації України. Бо взявши під контроль обласні ради, проросійські політичні сили діятимуть за планом: 1) на першому етапі - вимоги більших повноважень в економічній та адміністративній сферах; 2) на другому – висування вимог щодо більших повноважень в політичній сфері з посиланнями на децентралізацію; 3) а далі – вимоги автономізації.

Ситуація ускладнюється незавершеністю реформи адміністративно-територіального устрою, і буду говорити відверто, тим фактом, що її стратегію визначають західні куратори, а як вони задумали реформувати вищу ланку АТУ (область) – невідомо. Не виключено, що можуть поставити питання і про укрупнення областей, про що говорив близький до цих кураторів екс-прем’єр Гончарук. А це було б катастрофою для України. Тут слід врахувати, що об’єднання кількох областей призведе до створення надвеликих адміністративних одиниць, відповідних розмірам середніх європейських країн, що зовсім не характерно для унітарних держав. А великі розміри та великі права в соціально-економічній сфері (така логіка політико-географічних процесів) підштовхуватимуть до постійного підвищення політичних повноважень, статусу, а це вже загроза переходу до федералізації. Величезні відстані від периферійних районів до пропонованих центрів (іноді понад 300 км) при недостатньому транспортному забезпеченні ускладнюють процес адміністративних відносин центру та периферії, оскільки для одержання елементарних адміністративних послуг довелося б затрачати декілька діб. А це також закладає передумови відцентрових рухів. Також очевидно, що пропозиції об’єднання областей закономірно викличуть велике невдоволення в таких регіональних центрах, як Ужгород, Чернівці, зумовлюючи й різні політичні збурення. Тому, відкидаючи цю ідею як цілком деструктивну, важливо також наголосити, що ідея децентралізації може стосуватися лише об’єднаних територіальних громад, і аж ніяк – областей.

Порушення унітарного статусу нашої держави можливе внаслідок реалізації деяких інших ідей: 1) надання особливого статусу непідконтрольним районам Донецької та Луганської областей; 2) створення двопалатного парламенту. Найнебезпечнішим в цьому переліку є ймовірність перетворення під тиском кремля так званих ЛНР-ДНР в особливі автономні утворення, з закріпленням їхнього статусу в Конституції України. Це фактично буде означати легалізацію сепаратистських утворень, які навіть не допустять того, щоб туди зайшла українська влада в повному розумінні. Але найгіршим є те, що це створить небезпечний політико-правовий прецедент, подасть сигнал іншим проросійським силам до створення інших автономій (з посиланнями: мовляв, чому їм можна, а нам ні?). І тоді політичні аферисти скажуть: «Давай автономізацію усієї України».

Так само підштовхнути ідеї федералізації України може й ідея створення двопалатного парламенту. Чому? Бо двопалатний парламент, одна з палат якого формується шляхом представництва регіонів, властивий насамперед федеративним державам. Що ж до України, то в нашій країні нема ні об’єктивних передумов, ні потреб в двопалатному парламенті. Але найгірше, що в умовах ще недостатньо консолідованої держави, якою є Україна, створення палати, яка представлятиме регіони, може не лише поглибити регіональні суперечності, але й спровокувати різні вимоги до підвищення статусу регіонів або, в найгіршому випадку, спричинити різні територіальні антагонізми.

Ще один дуже важливий момент: загрози федералізації України прямо залежатимуть від дієздатності центральної влади, тобто її готовності швидко й оперативно реагувати на різні виклики. І такою перевіркою центральної влади стало вчорашнє рішення Конституційного Суду, очевидно профінансоване Медведчуком та іншими проросійськими олігархами, яке нібито стосувалося лише електронного декларування, а фактично блокувало роботу інших державних органів і взаємини з Євросоюзом. Реакція РНБО на такі дії була жорсткою, але загалом адекватною. Але успішність протидії сепаратистським підступам залежатиме від консолідації всіх про державницьких сил. А тут, на жаль. ситуація невтішна.

Отже, заперечуючи федералізацію як геополітичну технологію руйнування України, важливо уважно відстежувати наслідки державно-політичних рішень і в центрі, і в регіонах, і також розуміти, що на користь антиукраїнських сил працюватиме й погіршення соціально-економічного становища України загалом.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка