• Головна
  • Новини
  • Матір і батько: із ким дитині жити після розлучення батьків?

02.11.2021, 19:12

Матір і батько: із ким дитині жити після розлучення батьків?

У Турківському районному суді Львівської області голова суду Оксана Кшик слухає справу про визначення місця проживання дитини після розлучення подружжя. Неординарність цього судового провадження у тому, що матір дитини на матір не схожа, а швидше на чужу для дитини людину. Отож судді Оксані Кшик, з огляду на специфічний місцевий антураж довкола цієї історії, доведеться з філігранною точністю визначити найперше в інтересах дитини, з ким із батьків хлопчикові краще буде, навчатись і розвиватись.

Якщо спільне проживання сімейної пари стає нестерпним, вони здебільшого вирішують розлучитись. У такій ситуації діти стають заручниками конфлікту дорослих, зазнають чималих емоційних потрясінь і страждають більше, аніж їхні батьки. Почуття глибокої сердечної доброзичливості між дорослими (любов) після розлучення зникають і навіть забуваються, а травмовані почуття сердечної прихильності дітей до батьків залишаються на все життя.

Блукаюча матір

Дмитро та Ірина (імена змінені) почали жити у цивільному шлюбі у листопаді 2012 року в будинку Дмитра. Перша їхня дитина народилась неживою у Львівській обласній клінічній лікарні (відділення патології вагітності).

Дмитро розповів, що дитину похоронила його родина. Від родини Ірини, яка проживає в сусідньому населеному пункті за п’ять кілометрів, на похорон не прийшов ніхто: ні матір Ірини, ні брат, ні сестра. Вони навіть не поцікавились, коли будуть хоронити їхнього онука і племінника, відповідно не запропонували і матеріальної допомоги.

У 2015 році у Дмитра та Ірини народилась друга дитина, хлопчик. Ірина народжувала вдруге у Львівській обласній клінічній лікарні, у тому ж відділенні патології вагітності, але на цей раз пологи були вдалими. Новонародженого зареєстрували за адресою проживання родини Ірини, але жити з дитиною Ірина прийшла до будинку Дмитра.

І ось тут почались чудасії. Ірина категорично відмовилась годувати сина грудьми, материнське молоко з невідомого дива зціджувала на пелюшки, а дитину вирішила годувати штучними сумішами. До сина ставилась байдуже. Вночі, коли дитина плакала, не вставала її заспокоїти. І навіть штучну суміш для дитини не готувала і не годувала. Хлопчика доглядали й виховували батько, його матір і сестра.

До лікарів по допомогу Ірина не зверталась, щоби знайти причину такої дивної материнської поведінки, симптоми якої ймовірно були схожими на післяпологову депресію.

Натомість Ірині подобалось привільне життя без моральних обмежень і сімейних зобов’язань. Любила хильнути чарку-другу, спочатку помірковано. Без усяких пояснень на деякий час покидала будинок, дитину і чоловіка, а потім так само без пояснень повертатись додому. Відповідно, що господаркою Ірина не цікавилась, на кухні не клопотала, город не обробляла, корову не доїла. Жила собі в своє задоволення наче перекотиполе: сьогодні тут, а завтра там. А іще Дмитро розповів, що кожної весни і кожної осені Ірина покидала свою сім’ю на 2-3 місяці та йшла жити до своєї родини, що вже схоже на хронічну сезонну депресію.

У 2015 році, коли син захворів, Ірина категорично не хотіла викликати лікарів, наполягала, що дитина повинна сама перехворіти і сама одужати. Проте Дмитро не послухав дружину і привіз сина до Турківської районної лікарні, де встановили тяжке захворювання й негайно скерували до Львівської обласної дитячої клінічної лікарні. У Львові в дитини виявили бронхіт, низький гемоглобін, проблеми з серцем, нирками та анемію.

Безробітна Ірина, яка після одруження жодного дня не працювала, як і до одруження також, про здоров’я сина в лікарнях не дбала. Не цікавилась станом дитини і родина Ірини. Хлопчиком опікувався Дмитро, який працює нелегально, без оформлення, як і більшість місцевих мешканців. На роботі він брав неоплачувані відпустки, а коли такої змоги не було, у львівську лікарню приїжджали доглядати за дитиною його матір (бабця хлопчика) та сестра Дмитра.

У січні 2021 року Ірина пішла до своєї родини на Святвечір і до сім’ї вже не повернулась. Сина залишила доглядати Дмитрові та його родині. Від того часу дивні подружні відносини між Іриною та Дмитром остаточно припинились, а 17 вересня 2021 року суддя Оксана Кшик офіційно їх розлучила.

Версію Ірини стосовно розпаду сім’ї дізнатись не вдалось. Її адвокат Микола Миньо телефонної слухавки не брав і на текстове телефонне звернення не відповів.

Чудернацька служба у справах дітей

Орган опіки та піклування у справах дітей Боринської селищної ради 9 лютого 2021 року очолила Надія Сливар. А вже третього березня Ірина разом із представниками цієї служби і працівником поліції прийшла до оселі Дмитра, щоби забрати свого раніше непотрібного сина. Однак дитина не хотіла йти до начебто рідної матері, надривно кричала і ховалась у шафу. Жодні вмовлянні Ірини та представників органу опіки не допомогли. Дивна річ: Дмитра дитина називає батьком, сестру Дмитра – тіткою, свою бабусю – мамою, а рідну матір – тьотею або по імені.

Після цього стресового інциденту дитина потрапила до Турківської лікарні, де перебувала на лікуванні під наглядом бабусі. Аж ось 9 березня в лікарню прийшла Ірина зі своєю матір’ю, із двома представницями органу опіки та поліцейським, щоби від догляду за хворою дитиною відсторонити бабцю.

У телефонній розмові в службі у справах дітей пояснили, що вони хотіли, аби у палаті дитиною опікувалась не бабуся, а матір і батько, щоби дитина звикала до матері. Кращого місця і кращих обставин для звикання дитини до матері працівниці служби у справах дітей не вбачали, лише у лікарняній палаті.

Зрозумівши, що від дитини не вдасться відсторонити бабцю навіть із допомогою державних службовців, Ірина впала в істерику. Як розповіла бабця, Ірина кричала, що вчинить собі самогубство, якщо їй не віддадуть сина. Наполягала, що конечно мусить забрати сина, бо в такому випадку її матір (друга бабуся дитини) пообіцяла записати на неї будинок і дати гроші, щоби Ірина вставила собі зуби. Якщо розповідь бабусі дитини відповідає дійсності, тоді виникає питання до представниць органу опіки: дитині буде безпечно жити з такою неврівноваженою і неадекватною матір’ю, яка шантажує опонентів самогубством?

Представниці органу опіки таки наполягли, щоб Ірина залишилась у лікарняній палаті, щоби син звикав до неї. І пішли разом із поліцейським. У палаті настала гнітюча атмосфера. Дитина тулилась до бабці й кричала, як тільки Ірина наближалась до неї, щоби зобразити турботливу матір. Озлоблена Ірина виливала свій негатив на бабцю: мовляв, це вона намовила дитину відцуратися рідної матері.

Через якийсь час Ірині набридло зображати материнські обов’язки і вона традиційно кудись подалась на весь день. Повернулась у лікарняну палату надвечір, була умиротворена і підшофе. Проспавши у лікарняній палаті до ранку, знову кудись подалась і вже не прийшла. А бабуся і внук згодом щасливо повернулись із лікарні додому.

Заангажованість служби у справах дітей

У телефонній розмові в службі у справах дітей Боринської селищної ради повідомили, що з їхньої точки зору дитину необхідно віддати матері, тому що вона мама. Хоча Ірина не працює, проте її мама (друга бабця дитини) має пенсію, раніше працювала педагогом, а тому краще зуміє виховати дитину. Окрім цього, родичі Ірини будуть фінансово допомагати виховувати сина. Працівниці органу опіки також розповіли, що дитина у родині батька виховується відлюдькуватою, не спілкується зі сусідськими дітьми, фізично погано розвивається, а тому в лікарні бабця носила дитину на плечах. Ще один аргумент служби у справах дітей, навіщо дитину необхідно віддати безробітній матері, у тому, що батько також офіційно ніде не працює.

Однак незрозуміло, чому Ірина не може бодай вставити собі зуби, якщо вся її родина має намір фінансово допомагати виховувати сина. Як і теж, де ця така щира родина була попередні п’ять років? Чим допомогла дитині, коли її лікували у двох львівських лікарнях? А коли не стане бабці-педагога, а разом із нею і пенсії, на яке фінансове забезпечення буде розраховувати Ірина? На фінансову допомогу сестри чи брата, які з дитинства її недолюблювали?

Характеристика зі школи, де навчається дитина, цілком спростувала недостовірну інформацію служби у справах дітей про неналежний розвиток хлопчика.

Так, у психологічно-педагогічній характеристиці навчального закладу сказано, що цей учень:

● навчається за програмою старшої групи;

● оцінка адаптації в групі – хороша;

● особливості ігрової діяльності – відповідна;

● засвоєння програми – добре;

● сприйняття – відповідає віку;

● пам’ять – змішана, без особливостей;

● мислення – відповідає віку;

● моторика – відповідає віку;

● розвиток мовлення – відповідає віку;

● орієнтування в просторі та в часі – відповідає віку;

● ставлення до занять, діяльність – відповідає віку;

● темп діяльності – відповідає віку.

Дитину приводять на заняття і забирають зі школи вчасно.

Отже, хоча на відміну від своєї тещі Дмитро не має педагогічної освіти і не вчителював, проте цілком належно виховує і дбає про сина.

Також є питання і до Акту обстеження житлово-побутових умов родини Дмитра, який зробила служба у справах дітей разом із представниками місцевої влади. У цьому документі сказано:

● під час обстеження встановлено, що дитина була дома з бабусею;

● батько порався по господарству;

● у кімнатах чисто прибрано;

● дитина візуально виглядала хворобливою;

● матір звернулась по допомогу щодо визначення місця проживання дитини біля неї, так як вона вирішила розлучитись із чоловіком;

● із сім’єю була проведена бесіда, але чоловік, його мати і сестра поводили себе агресивно і сказали, що дитину не віддадуть матері.

Комісія рекомендує матері звернутись в суд про визначення місця проживання дитини біля матері.

Фраза «Комісія рекомендує матері звернутись в суд про визначення місця проживання дитини біля матері» вказує, що представники комісії ймовірно заангажовані, оскільки батькові та його адвокатові не надано жодної обґрунтованої мотивації, що саме із матір’ю дитині буде краще.

Принагідно зазначимо, що відповідно частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України орган опіки має право і обов’язок визначити місце проживання дитини у батька чи матері, як також у дідуся чи бабусі або інших родичів, якщо обоє батьків не можуть в силу різних обставин виховувати дитину. Однак орган опіки повинен це обґрунтувати, вивчивши спосіб проживання обох батьків або інших родичів.

Якби комісія насправді дбала про інтереси першочергово дитини, а не одного із дорослих, то повинна була написати: «Комісія рекомендує батькам (а не тільки матері) звернутись в суд про визначення місця проживання дитини (а не виключно біля матері)». Мотивація однобокої та ймовірної заангажованості комісії невідома.

Незрозуміла і констатація факту «чоловік, його мати і сестра поводили себе агресивно і сказали, що дитину не віддадуть матері». Що означає: поводили себе агресивно? Що не дозволили чужій для дитини жінці та іще двом чужим тіткам взяти дитину за руку й повести кудись із хати? У службі у справах дітей справді вважають, що мають повноваження ходити по хатах і на власний розсуд забирати дітей?

Побутові умови

Будинок, куди Ірина хоче забрати дитину, має загальну площу 80 метрів квадратних і дві житлові кімнати. Одну кімнату займає окрема сім’я: сестра Ірини, її чоловік і син. В другій кімнаті проживають матір Ірини, дорослий брат і сама Ірина. Якщо там же поселити і дитину, то на неї припаде орієнтовно 6 метрів квадратних, на яких потрібно розмістити ліжко, письмовий стіл для навчання, шафу для одягу, поличку-пенал для книг, а також знайти місце для іграшок.

Будинок Дмитра має 88 метрів квадратних загальної площі і дві житлові кімнати. В одній кімнаті проживає матір Дмитра і сестра, а в другій кімнаті (30 кв.м) – Дмитро і син. На дитину припадає 15 квадратних метрів, де розміщені і ліжко, і письмовий стіл, і навіть є місце для іграшок та книг. Є можливість цю кімнату перегородити, щоб у майбутньому в дитини, яка підросте, була своя відокремлена житлова площа.

Водночас дитині буде краще проживати і виховуватись у звичному для неї середовищі серед рідних людей, а не адаптуватись до чужих, якими є як тьотя (мама) Ірина, так і вся її рідня. Окрім того, від будинку Дмитра відстань до школи становить орієнтовно два кілометри, а від будинку Ірини – орієнтовно 3,5 кілометри, що для дитини таки має суттєве значення. Більше того, Дмитро має мотоблок, отож у негоду або взимку буде привозити дитину в школу. А в Ірини транспортного засобу нема, на плечах дитину носити до школи теж не буде. Звісно, є такий транспортний засіб як шкільний автобус, проте взимку і в горах наскільки справно він буде курсувати по засніжених і непрочищених дорогах?

Відносини Ірини і сина

Ймовірно ще навесні в службі у справах дітей Ірині порадили, щоби вона до розлучення нав’язала з дитиною материнські відносини, щоби дитина її не боялась. Із цією метою Ірина кілька разів упродовж літа приходила до дитини, щоби хлопчик звикнув до своєї матері, яка раніше його покинула та пішла з дому.

Під час першого приходу Ірини хлопчик не виявляє бажання контактувати з Іриною, а коли вона протягла до нього руки, дитина почала бити її по руках, а потім сховалась від неї у шафу.

Під час другого приходу Ірини хлопчик не став чекати, коли вона до нього наблизиться, а відразу заховався у шафу.

Під час третього приходу Ірина вирішила силоміць витягти дитину із шафи, щоби налагодити стосунки, проте батько не дозволив робити такого насилля над дитиною.

Наступні кілька відвідин дитини також не завершились успіхом. Хлопчик категорично не хоче бачити жінку, яка називає себе його мамою.

Іще один цікавий факт. Під час кожного приходу Ірини на відео чути відчайдушний гавкіт господарської собаки, якому скоро буде три роки. Це якою потрібно бути господинею і як часто бувати в обійсті Дмитра за останні три роки, щоби собака сприймала Ірину як чужу особу. Як дитина, так і собака не знають цієї людини. Припустимо, як каже Ірина, що дитину намовили проти неї. А собаку як намовити гавкати на добру господиню?

Судова практика

У суспільній свідомості сформовані дві діаметрально протилежні концепції, з ким із батьків буде проживати дитина після їхнього розлучення. З одного боку – тверде переконання, що дитина залишиться з матір’ю в силу біологічних і душевних зв’язків, а з іншого – впевненість в тому, що матеріальні можливості та вплив батька допоможуть йому залишити дитину біля себе.

За законом обоє з подружжя мають рівні права і обов’язки стосовно дитини. Щоби визначити подальше місце проживання дитини суд всебічно вивчає обставини справи і враховує безліч індивідуальних факторів, а не просто «дитину залишає матері» або «дитину віддає батькові». У теорії сімейного права та своїй практиці суд не застосовує поняття «розділ дітей», тому що не ділить дітей між батьками. Суд виключно розглядає питання про доцільне місце проживання дітей, а також про належні умови їх виховання і утримання кожним із батьків.

Оскільки Сімейний кодекс України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити суть цього поняття можна через концепцію, яку застосовує Європейський суд із прав людини. Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

● у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

● у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд розглянув 30 березня 2021 року в порядку письмового провадження справу (№542/1428/18) за позовом особи 1 (батька) до особи 2 (матері) про визначення місця проживання малолітніх дітей.

аніше районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, визначив місце проживання малолітніх дітей із батьком; у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дітей із матір’ю відмовив.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій із огляду на наступне. Результати аналізу норм статей 7, 19, 141, 161 Сімейного Кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», практики Європейського суду з прав людини дають підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Отже, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже потім – права і бажання батьків.

Епілог

Будемо спостерігати, якого висновку дійде суддя Оксана Кшик під час розгляду судового провадження щодо визначення найкращих умов для проживання та розвитку дитини, за яку так відчайдушно боряться обоє батьків.

Специфічний місцевий антураж цієї судової справи іще полягає у тому, що адвокат Ірини Микола Миньо є сином Тетяни Строни, яка донедавна була головою Турківського районного суду. Іноді такі обставини, як теж і суддівська корпоративна солідарність можуть позначитись на юридичній чистоті судового рішення іменем України.

А на завершення розповіді про цю сумну історію можемо припустити, що Ірині не так йдеться про виховання дитини, як про набуття статусу матері-одиначки із подальшими пільгами, правами і соціальними гарантіями. Схоже, що саме меркантильний інтерес та ймовірне бажання Ірини коштом дитини покращити своє фінансове становище, а не турбота про виховання сина, привели Ірину та Дмитра у Турківський районний суд.

Ярослав ЛЕВКІВ

Обговорення

Завантаження плагіну facebook...

ТОП

ФОТО

Відео

У Самборі ураган повали величезне дерево - постраждала 59-річна жінка

Коментар

Блоги

Михайло Цимбалюк

2021 – це був рік непростих викликів перед українським суспільством

Василь Чорний

Про перший рік "Батьківщини" у Самбірській райраді

Богдан Рабешко

Задовбали! Переворот...

Підпишіться на WestNews.info у Facebook: