У суботу, 9 березня, Львів попрощається з військовослужбовцями Дмитром Цюрком та Миколою Ізьом, які захищали Україну від російських окупантів

Про це повідомили у Львівській міській раді, передає "Еспресо.Захід".

Зранку о 08:00 у храмі Положення Пояса Пресвятої Богородиці (вул. Головатого, 7) відбудеться молитва і прощання з воїном Дмитром Цюрком.

Чин похорону захисників Дмитра Цюрка та Миколи Ізя розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Дмитра Цюрка поховають на Личаківському кладовищі у Львові, а Миколу Ізя – у селі Берегове Львівської області.

Про Героїв

Дмитро Цюрко (21.09.1984-01.03.2024) Львів’янин.

Навчався у Ліцеї №66 Львівської міської ради. Здобував освіту спершу у Державному навчальному закладі "Львівське вище професійне училище харчових технологій", згодом вступив до Львівського кооперативного фахового коледжу економіки і права. Проходив військову службу в Яворові.

Після завершення служби разом із батьком займався приватним підприємництвом у сфері перевезень. Захоплювався автомобілями та уміло майстрував. Обожнював проводити час із дітьми.

Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України. Незважаючи на отримане поранення, після лікування одразу повернувся на фронт до побратимів.

За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками та отримав звання «молодший сержант».

У Дмитра Цюрка залишилися бабуся, мама, дружина, двоє дітей та сестра.  

Микола Ізьо (29.01.1984-05.03.2024) Уродженець села Гостинцеве Львівської області.

Навчався у Гостинцівському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Львівської області. Здобув освіту у Професійно-технічному училищі №26.

Після завершення навчання працював у Приватному підприємстві "СМ Віват". За словами рідних, Микола Ізьо був "надзвичайно добрим та ніколи не відмовляв у допомозі". Обожнював подорожувати Україною.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри звільнення із військової служби за станом здоров’я, став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту у лавах 42-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Незважаючи на отримане поранення, повернувся на фронт та продовжив боронити державу.

У Миколи Ізя залишилися батьки, дружина, 19-річний син та двоє братів.