Впродовж чотирьох місяців 30-річний Роман займався з фізичними терапевтами лікарні святого Пантелеймона Першого медоб’єднання Львова, розпрацьовував усі групи м’язів, регулярно робив гімнастику та ходив на масажі. Жодних операцій – лише ефективні заняття, і результат терапії приголомшив навіть самого пацієнта.

Роман Дзівінський – з Львівщини. З юнацьких років брав участь у патріотичному русі, тож коли почався Євромайдан, Роман вирушив до Києва і доєднався до активістів «Правого сектору». Якось невідомий чоловік просто на Майдані Незалежності передав учасникам революції коробку з сигарами – цей «гостинець» здетонував. Романові відірвало ліву руку. Після поранення він спершу лікувався в Україні, потім – за кордоном, де і отримав протез. Романові дуже хотілося повернутися додому, аби бути корисним.

«Ми революцію робили для того, щоб люди не виїжджали за кордон, а жили в Україні», – каже він. З 2015-го Роман часто, як волонтер, їздить до бійців на фронт. Возить допомогу, підтримує бойовий дух захисників. Лише за перші півроку повномасштабного вторгнення наїздив за кермом 70 тис км і це, до слова, з протезом. А через те, що часто доводилося носити бронежилет, у чоловіка з’явився біль у спині. З часом терпіти його вже було несила.

До спеціалістів лікарні святого Пантелеймона Роман звернувся, коли вже майже не міг нахилятися. Виявилося, що нестерпні радикулярні болі в хребті викликають протрузії та кили, тобто грижі міжхребцевих дисків. Це одне з найпоширеніших захворювань хребта серед військових та тих, хто часто носить броню. Позбутися цієї проблеми часто можна не вдаючись до хірургічного втручання, а шляхом тривалої фізичної реабілітації.

Впродовж чотирьох місяців Роман займався з фізичними терапевтами та працював з усіма групами м’язів, регулярно робив гімнастику та ходив на масажі. Результат терапії приголомшив навіть самого пацієнта: біль минув і він зміг навіть підтягнутися – вперше за багато років.

«Я сюди прийшов кульгаючи, з відчуттям оніміння та асиметрії тазу. Одна нога здавалася коротшою за іншу. Не міг нахилитися. А йду звідси такий щасливий!

Мій сміх радості, мабуть, чули всі у залі і далеко за ним. Це мегавелике задоволення, яке неможливо передати словами. Це щастя – робити те, що міг робити раніше, і відновити свою форму», - каже Роман.