Використання в інформаційній війні технологій брехні чи недостовірної інформації – один з доволі ефективних методів завдавання інформаційних ударів противнику. Сьогодні лише лінивий працівник інформаційної сфери не застосовував модний термін «фейк»(англ. fake – підробка, спроба видати за справжнє, фальшивка, обман). Часто його застосовують у словосполученні разом з прикметником «російський», подаючи як визначення дезінформації, яка надходить від нашого ворога – Росії.

Про це пише Влад Волошин, кореспондент АрміяInform.

«Рубай» і «припікай»

Український медіасвіт залюбки і з головою поринув у борню з російською дезінформаційною машиною, яку вітчизняні, гострі на слівце «ЛОМи» (лідери суспільної думки, а простіше, різні блогери-експертиз десятками тисяч «фолловерів»-підписників) навіть «охрестили» таким терміном, як Fakenews абоFakeinform.

Майже кожен український центральний телеканал має у своїй сітці телепроєкт, який активно розкриває російські фейки. Це програми власного виробництва чи куплені у студії-продакшн (в Україні кілька виробників спеціалізуються на подібному медіапродукті).

Велика кількість вітчизняних інтернет-видань та інформагентств присвячують цілі рубрики боротьбі з російською «дезою», складають рейтинги найбезглуздіших російських побрехеньок, збирають години відеокадрів і терабайти фото, у яких розвінчують абсурдність неправдивих повідомлень «з-за парєбріка»…

Щодо соцмереж і соціальних медіа, то тут і розповідати зайве, адже тисячі блогерів і звичайних користувачів пишуть сотні тисяч коротких повідомлень і «лонгрідів» про російську пропаганду і брехню в інформпросторі…А її, як на зло, стає все більше.

Російська «фейк-машина», що фонтанує неправдивим інформаційним продуктом, нагадує міфічну Лернейську гідру, у якої на місці відрубаної голови виростали кілька нових. Щоб її здолати, за легендою, Геракл змушений був покликати друга, і той вогнем припікав обрубки голів.

Що ж робити з російською «інформаційною Гідрою», українські «інформаційні Геракли» дієвих сценаріїв не мають. «Інформбійці» запекло рубаються з нею, докладаючи багато сил і застосовуючи різні засоби. У вітчизняній інформаційній сфері кілька років томувиник специфічний напрямок типу «анитифейк», який стає все популярнішим.

Попри старання бійців інформаційного фронту, ворожої пропаганди не меншає. І роботи тут не менше, ніж у Геракла, який звершив 12 подвигів.

Але, як показав час, російську інформаційну Гідру не здолати, якщо відчайдушно її рубати, викриваючи фейки.Варто на неї подивитись з іншого ракурсу.Чи варто «рубати» кожну голову, якщо поряд немає друга, який смолоскипом припікатиме обрубки? А може, краще просто «ігнорити» ці голови, а Гідру перерубати повністю…?

Їхнє дійство і наші глядачі

Мій аналіз пропагандистського і дезінформаційного контенту з путінської Росії вказує, що у 2017–2018 роках таких повідомлень звідти вкидали менше, й вони були інформаційно досконаліші. Оприлюднюючи, наприклад, повідомлення про нібито перехоплені українські документи, російські пропагандисти публікували фальшивки доволі високої якості. Щоб боротись із такою дезінформацією, доводилось залучати фахівців з різних специфічних військових питань. Така протидія вимагала використання чималих додаткових ресурсів.

Простіше кажучи, оприлюднена нібито перехоплена «доповідна з українського генштабу» мала ефект медіа-бомби. І щоб заспокоїти українське суспільство й довести, що це підробка, брехня і нісенітниця, працювали чимало відповідних фахівців і служб, які мали виконувати важливі завдання, а не відбиватись від інформатак, до яких доєднуються вітчизняні ЗМІ й аудиторія соцмереж.

Ще два-три роки тому викриття російських фейків і міфів мали чималу аудиторію у вітчизняних споживачів. Телепрограми на кшталт «АнтиЗомбі» чи «Секретних матеріалів» мали високий рейтинг. У них диктор саркастично-знущальним тоном розповідає про дивні, інколи безглузді моменти роспропаганди. А глядач з іронією спостерігав за теледійством, навіть не усвідомлюючи, що у цей час схожийз аудиторією знаного сатирика Михайла Задорнова, коли він розповідав монологи про «тупих американців»…

Чимало українських блогерів навмисно вишукують в мережі різніповідомлення про безглузду і часто навіть кумедну російську пропаганду, курйозні моменти з життя російської армії і глибинки та інші моменти, які привертають увагу читачів. Застосовуючи різні епітети і літературні прийоми, вони намагаються інформацію загнати в рамки гротеску, тим самим ще більше розганяючи її серед тисяч підписників. Противник швидко зрозумів, як цим скористатись, аби фейк-новини знаходили споживача… в Україні серед «антифейкерів», аби вони не проходили повз і поширили його. На мій погляд, так ми привертаємо до цієї «дези» увагу. Те, чого прагнуть від нас маніпулятори зі сходу. Вони запускають «інформгідру», а ми з нею рубаємось, часто «ведучи вогонь по хибних позиціях». Наші різні викриття брехні і заходи з контрпропаганди нагадують стрільбу по картонних макетах, а не знищення реальних цілей, які насправді перебувають в іншому місці.

Кому співають пропагандистські «сирени»?

Насправді реальних інформаційних ударів Росія завдає в площині нашої єдності, довіри до української влади і державних інститутів. І мова навіть не про відверту підтримку опозиційних партій та антиукраїнських рухів – це відкрита діяльність, і її всі бачать. Удари йдуть на те, щоб якнайшвидше розбити моноліт нашого суспільства, яке свого часу об’єдналось проти закордонної агресії. Російська інформаційна машина б’є в найменші «тріщини»нашого суспільства, і саме завдяки їй виникають поділи за будь-яким принципом (на східняків і галичан, на прихильників і противників певних лідерів, на «сватів» і «кіборгів»).

Українське суспільство історично ніколи не було простим і однорідним. Керувати ним будь-якому лідеру (князю, гетьману, президенту) досить складно.Проте кілька років тому ми об’єднались у боротьбі проти окупанта і більш-менш тримаємо цей моноліт донині.

Ісправжні бойові інформаційні удари – зовсім не фейки, а застосована в потрібному Росії контексті, щира правда, це зміщені в певному напрямку акценти в суспільно-політичних подіях, контрольована й дозована противником достовірна інформація. Певно,наразі українське суспільство усвідомити все цеще не може, бо бачить лише дві крайнощі – «зраду» і «фейк». Крім того, аналізуючи процеси у світі, в державі, у владі чи армії, багато хтоприватизує правду, відкидаючи думку, яка йому не імпонує. Від того– нетерпимість до опонентів йінакомислення.І саме ця річ і є напрямком основного удару ворожих ідеологів.

Щоб цьому протидіяти, нам доводиться не лише запекло відбиватись від підступного ворога, постійно нагадуючи про його реальні наміри, а й намагатись не втратити товаришів-однодумців, які, нажаль, «ведуться» на «пісні кремлівських сирен»…