На свої сторінці у Facebook журналіст Михайло Маслій поділився історією дуету "Два кольори" - Людмили Гримальської з Олегом Ледньовим.

«Ми з Олежиком були нерозлучними не лише в ”Двох кольорах”, а й після його смерті! Я навіть в монастирі священика запитала чи маю право урну з прахом чоловіка тримати поруч себе, то й він сказав, що можна... У Києві не могла залишатися одна, постійно дратували запитаннями: ”Де це Олег, ви ж завжди поруч ходили?" - Людмила Гримальська (21.04.1945 — 19.09.2014).

Олег Ледньов помер ще 2 грудня 1997-го, а український інтернет (певні «фахівці», «знавці»і «збирачі» естради) поховав його вдову Людмилу Гримальську ще на початку 2000-их.

Талановитій половинці славнозвісного дуету випали складні та жорстокі випробування. Вона довгий час лікувалася в психоневрологічній лікарні. В останні роки життя мешкала в кімнатці колишнього радгоспівського гуртожитку в Київській області, у смт Калинівка Васильківського району. Благо, світ не без добрих людей. Співачка–пенсіонерка тримала себе у формі, її завжди виділяли у натовпі: йшла Артистка, хоч і з тростинкою! А найбільша біда: Олежика вона нікому не віддала, до самої смерті!!! Урна з прахом покійника майже 17 років перебувала разом з нею, де б не була... Після смерті Людмили (її тіло, як і Ледньова, також кремували) дві урни поховали разом, підзахоронили до могили батьків Гримальської на Берковецькому цвинтарі у столиці…

Людмила Гримальська з Олегом Ледньовим були надзвичайно екзотичною парою на сцені, він був чи не найвищим серед артистичного цеху, а вона — малесенька. Дивилися немов Штепсель з Тарапунькою. Згодом сценічний естрадний дует переріс в сімейний. Побралися 1977 року. У кожного з них це подружжя було другим. Мілка, як називали її найближчі та друзі, була заміжня за баяністом Євгеном Кураєвим. А в Олега від Ольги Петрової 1970 року народився син Ігор. Мати Олежика мала 16 років, коли його народила в евакуації 1944 року. Батько — Микита Матвійович був кадровим військовим. Помер він досить рано, ще 1961 року. Слава Богові, Олег навчався музиці в училищі Глієра, закінчив відділення народних інструментів, що йому, та й їм обом, дуже знадобилося.

«Назву ми взяли з відомої пісні Дмитра Павличка і Олександра Білаша, вона була нашою візитівкою. А в репертуар узяли обробки багатьох народних пісень, які вдавалися Олежику. Так з наших голосів зазвучали: ”Ти ж мене підманула”, ”Ой на горі білий камінь”, ”Із сиром пироги”, ”Ой що то за хлопець?”, ”Ой дівчино, шумить гай”, ”Сватай мене, Грицю”, ”Ярмарок Сорочинський”, ”Ой там на товчку, на базарі”, ”А я свому миленькому”, ”Якби я був полтавським соцьким”... Багацько їх було... Декілька пісень написав Олег. Разом ми виступали на багатьох фестивалях — ”Золота осінь”, ”Кримські зорі”, ”Київська весна”, ”Біла акація”... Де ми лише не гастролювали, в яких містах і яких тільки залах не виступали...» - згадувала ті часи Людмила Гримальська.

Джерело : Михайло Маслій