• Головна
  • Новини
  • Інформаційна війна: навчити людей відрізняти правду від брехні

11.03.2020, 10:39

Інформаційна війна: навчити людей відрізняти правду від брехні

Приводом до написання цих заміток послужив черговий фейк. Днями зателефонував із Луганська один знайомий і запитав: «Що там за план депортації народу Донбасу придумала команда Зеленського? Ви там взагалі голову втратили? Ми тут у шоці..!» Розмови про можливу деокупацію відроджують сподівання одних і підсилюють тривогу інших, однак ніхто не може передбачити, чого слід чекати насправді. Ясно одне: інформаційну війну з Росією ми програли, виправити помилку швидко не вийде. Що робити?

Про це пише Євген Коротич, спеціально для «Голосу України». Подаємо передрук.

Вони нападають, а ми захищаємося. І при цьому арсенал захисту маємо досить слабкий

Один медіа-експерт з окупованих територій, з яким вдалося поспілкуватися, був дуже відвертим:

— У Росії 80% пропаганди спрямовано на власне населення, про що б не йшлося — про Україну, Польщу, Сирію. У різний спосіб росіян переконують, що, скажімо, голосувати треба за Путіна, бо саме він врятує світ від усіх катаклізмів. У Росії давно працюють за теорією так званого емоційного інтелекту. Тобто вся інформація націлена на виявлення сильних емоцій та низьких інстинктів. Підняти оцей глибинний пласт психіки допомагає те, що всі російські ідеологічні програми та проекти мають державне асигнування. Ми ж в Україні, на жаль, капіталізували усі ЗМІ, які для свого виживання прагнуть продати контент якомога вигідніше. Тому принцип роботи приватних ЗМІ подекуди оснований на інформації скандального характеру — «секс, наркотики, рок-н-рол». У нас немає такої кількості механіки, як у росіян: вони повністю закрилися в інформаційному просторі, відгородилися «інформаційним парканом» і роблять у себе що хочуть. А ми діємо в умовах, коли треба проникнути за цей «паркан». Можна сказати, що вони нападають, а ми захищаємося, і при цьому наш захист дуже слабенький.

Розмова на цю тему почалася з такого приводу. На Луганщині вздовж лінії розмежування протягом п’яти років можна почути сигнал усіх сепаратистських FM-радіо, і така сама історія з російським телебаченням. Звісно, весь цей час ситуацію намагалися змінити, і певних результатів досягли. Проте, якщо порівняти ці результати з фінансовими витратами, то стає очевидним, що заходи з розповсюдження українського сигналу достатньої ефективності не дали. Скажімо, вежа на так званій Лисичанській горі справді перекриває до 50 км, однак її сигнал все одно не досягає Луганська. В Станиці Луганській також українського телебачення немає.

Ворожий сигнал продовжує дурманити свідомість людей, які живуть на прифронтовій українській території. Нині в області говорять про потужні мобільні комплекси, які незабаром будуть встановлені на прифронтових територіях і які здатні ефективно глушити ворожий сигнал. Крім того, очікують на три потужні цифрові передавачі, які надійдуть у рамках міжнародної технічної допомоги. Водночас у Бахмутівці планується встановити ретранслятор, що працюватиме в режимі модуляції, найкращому для розповсюдження сигналу на тимчасово окуповану частину області. З технічного боку розв’язання проблеми все складається начебто непогано. Але постає питання іншого характеру: що ми будемо мовити на ту територію? Що ми знаємо про її слухача та глядача? Бо якщо підемо туди з суто проукраїнською позицією, транслюючи інформацію з сайтів «Цензор» або «Українська правда», там ніхто цього дивитися і слухати не буде. А якщо й послухає, то, ймовірно, буде зловтішатися.

Розрахунок на пенсіонерів? Але ж там підростає покоління, яке не знало життя за України? Крім того, на окупованій частині Луганщини загалом змінюється демографічна картина. За деякою інформацією, тут уже осіла значна кількість росіян, які приїхали на Донбас воювати. Багато з тих, хто мобілізувався, перевіз свою сім’ю і залишається жити в «республіці». Квартири тут коштують у десять разів дешевше, ніж у Росії, тож придбати житло, причому з усім побутовим «начинням» — не проблема.

У цьому випадку, вважають фахівці, варто не глушилки ставити, а давати альтернативу, виробити ідеологію мовлення, якої, на жаль, в Україні досі немає. Відсутність чіткої державної інформаційної політики щодо ЗМІ лише на руку російській ворожій пропаганді. Про це варто думати, якщо ми восени збираємося проводити в ОРДЛО місцеві вибори.

Навчити людей відрізняти правду від брехні

...і воно, звісно, потребує відповідного середовища. Що нижчий рівень освіти, обізнаності — то краще. А якщо взяти до уваги ту обставину, що половину окупованої території становлять пенсіонери, які вірять всім чуткам, — то це і є той самий благодатний ґрунт, де фейки мають добрий «врожай». Вони легко розповсюджуються за допомогою населення, яке перетинає лінію розмежування. Як протистояти такого роду диверсії, навчити людей відрізняти правду від брехні?

Перш ніж відповісти на це запитання, мій співбесідник розкриває «кухню», де готуються різного роду інформаційні «бомби»:

— В ОРЛО є такі В’ячеслав Матвєєв і Юрій Першиков, які з 2015 року працюють над виконанням окремого плану таких страшилок проти України. До них приєдналася кримчанка Ксенія Сабіна. Вона спочатку розгойдувала ситуацію на півострові, а потім, у рамках ротації, перебралася до Луганська і «сидить на темі». Але «зіркою» таких монологів є, звичайно, Леонард Свідовськов. Уся ця команда продукує передачі під рубрикою «В Україні гірше». В основному ці виступи готуються для розповсюдження в Інтернеті, але також публікуються в газетах і демонструються по телебаченню. Це системна робота за медіа-планом, а не те, що якийсь журналіст, випадково щось там прокоментував. Вони, наприклад, беруть якийсь фактаж і перекручують, інтерпретують його проти України по-своєму.

За оцінкою експерта, порівняно з 2014 роком, характер фейків змінився. Оскільки сполучення між територіями значно налагодилося, і населення «ЛНР» зараз вільно пересувається українською територією, воно на власні очі бачить реальну картину життя «укрів», його переваги і вже правильно орієнтується у розповсюджених чутках. З’ясовується, наприклад, що ніяких танків Абрамса чи негрів у формі НАТО, які «їдять собак і взагалі протестанти», немає. Такі криваві фейки військового зразка пішли в небуття. Ідеологи фейків нині переключаються на більш глобальні речі. Мовляв, економіка України тріщить по всіх швах, країна стає колонією Заходу.

Мовляв, у Золотому закрився останній продуктовий магазин, і населення сидить голодне. Словом, тематика фейків здебільшого зачіпає тему економіки. 

— Тобто там ретельно відстежують нашу інформацію, — констатує співрозмовник. — На моніторингу наших ЗМІ в «ЛНР» сидить три людини і відбирають моменти, які стануть основою чергового фейку. Щоб протидіяти такій брехні, нам потрібне авторитетне джерело (і бажано не одне), чітка позиція органів влади, їхня готовність протистояти цим інформаційним диверсіям. А що насправді?

Наприклад, у 2015 році, коли пішли розмови про чергове розповсюдження вірусу грипу, ми звернулися до керівника міського відділу охорони здоров’я Сєвєродонецька, щоб він роз’яснив ситуацію і спростував фейки про те, що, буцімто, негри занесли у лікарні сифіліс. Він злякався і не захотів коментувати. Так само відмовився від коментаря й очільник обласної лікарні. Хоча обидва мали розуміти, що в нашій ситуації вони певною мірою відіграють також і політичну роль.

Чи потрібні Луганщині друковані ЗМІ?

За останні роки кількість ЗМІ на Луганщині зменшилась у 20 разів, і навіть немає обласного видання. В ОРЛО нині великими накладами виходить до 30 газет. Тож 

якщо держава прагне зберегти, повернути свої землі, які тепер топчуть російські солдати, і людей, то повинна насамперед опікуватись інформаційною політикою, що базується на національній ідеї. Хочеться наголосити: це завдання держави, а не приватника, в руках якого опинились усі ЗМІ.

— Якщо наше завдання полягає в об’єднанні двох територій, то ми повинні більше говорити про можливості, які дає людям деокупація. До речі, в «ЛНР» існує гуманітарна програма возз’єднання Донбасу, і на це виділяються кошти, — висловлює свою точку зору мій співбесідник. — Мені здається, що спочатку треба зробити так, щоб в ОРЛО мовило українське радіо з якісною українською музикою. Її, до речі, і зараз там слухають, усупереч всьому.

Це те, що не викликає відрази, що заходить через базові емоції. А потім маленькими крапельками вливати інформацію. Але не таку, що побудована на протиставленні, мовляв, ви погано живете, а ми добре. Просто передавати позитивну інформацію про життя України. Скажімо: «підписано угоду з ЄС, і тепер наша молодь може поїхати вчитися за кордон». А не сидіти в окупованому Краснодоні і пити горілку від розпачу, через те, що чергова шахта закривається, і молода людина залишається без роботи. Отже, роль ЗМІ у нашій ситуації повинна зростати. Нам треба міняти законодавство в частині ролі держави у взаємовідносинах із засобами масової інформації, в частині функціоналу держави в спілкуванні із засобами масової інформації, у фінансуванні ЗМІ. І в цьому плані пора вже від слів переходити до справи.

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Михайло Цимбалюк

    Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

    Василь Чорний

    Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: