8 років триває війна Росії з Україною. Весь світ говорить про вторгнення, але поки що воно не здійснилося, однак, чи буде кінець цьому напруженню?

Про це написав ​​Едвард Хантер Крісті – старший науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин у колонці в Washington Post, передають Букви.

Сьогодні у західних ЗМІ домінує історія, яка не є новинною: Росія досі не вторглася в Україну — всупереч поширеним повідомленням, підкріпленим наполегливими брифінгами вашингтонської розвідки. Але оголошувати про перемогу ще рано. Навколо України все ще перебуває багато російських військ; у Путіна ще є багато варіантів. Ми не можемо читати його думки, тому кожен, хто стверджує, що знає що він робитиме далі, займається спекуляцією.

Ми знаємо те, що Росія зробила в недавньому минулому. І це дає вказівку на те, що вона робитиме найближчими днями та тижнями. Коротка версія: Путін веде довгу гру, спрямовану на підрив українського суверенітету та незалежності; а також на  переконання світової спільноти, що ця стратегічно важлива країна підпорядковується волі Москви.

Протягом останніх двох десятиліть Росія використовувала все: від загрози військових дій до втручання в економіку, політику та критичну інфраструктуру у своїй кампанії проти української державності. Агресія постійна. Думка про те, що Росія може беззастережно повернути території, які вона зараз займає, є химерною. Натомість головне питання, яке задають собі багато західних та українських лідерів, полягає в тому, скільки більше території України Путін захопить військовими засобами або, якщо цього не вдасться, наскільки сильнішим тиск буде на Україну в інших областях.

У перші місяці 2014 року, після Революції гідності в Україні, після повалення промосковського президента, російська держава посилила свою кампанію насильницьких операцій в Україні. Російські війська, використовуючи суміш обману та залякування, окупували Крим (який пізніше сама ж Москва анексувала). Російська держава постала, підготувала, спорядила та очолила незаконну армію, яка окупувала частини східної України та воювала проти українських збройних сил. Окрім введення сил і техніки в регіон Донбасу, Росія також зберігає значну військову присутність уздовж кордонів України, що створило реальну загрозу повномасштабного вторгнення вже у 2014 році.

Хоча ми не повинні припускати, що Кремль спробує повторити саме той самий сценарій, 2014 рік нагадає нам, що росіяни завжди можуть використовувати загрозу вторгнення як інструмент влади. При цьому Кремль нейтралізує варіанти дій інших країн — не лише України, а й західних держав, які бажають дипломатично втрутитися.

Підтримка перспективи реальної військової загрози та збільшення її інтенсивності за потреби, лишає Україну та Захід без рівноваги й оборони — саме через побоювання, що будь-яка сильна військова відповідь спричинить більшу військову агресію, наприклад, повномасштабне вторгнення.

Водночас Москва вживає інші кроки, щоб тримати жертву в стані постійної слабкості. Один з підходів – знищити військовий потенціал жертви шляхом нахабних диверсій, як це було в Чеській Республіці у 2014 році та в Україні у 2017 і знову в 2018 роках. Протягом останніх кількох днів українці повідомили, що пережили масову хвилю кібератак — саме те, до чого росіяни вдавалися в минулому. Тим часом сурогати Москви продовжують накривати Україну дезінформацією та пропагандою, покликаною збити з пантелику та дезорієнтувати її опонентів.

Нинішня загроза вторгнення нібито була спровокована відносно незначним кроком українців щодо покращення своїх військових можливостей — а саме закупівлею турецьких безпілотників, які Київ досі використав лише раз і законно проти сепаратистів на Донбасі (кожен повинен пам’ятати – в межах міжнародно визнаних кордонах своєї держави). Росія незаконно окуповує частину України. І ця загроза посилюється щоразу, коли Україна робить найменший прогрес у своїй здатності захищатися.

Росія роками веде війну проти України політично, економічно та дипломатично. На політичному рівні Москва продовжує культивувати агентів впливу як всередині України, так і на Заході. З економічної точки зору російський тиск і загрози проти України мають жахливий вплив на інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, підриваючи економічне зростання. Нові газопроводи до Німеччини, які уникають транзиту через Україну, наприклад, “Північний потік-2” усувають доходи від транзитних зборів, які в іншому випадку Україна отримувала б, а також зменшують будь-які ризики для постачання енергоносіїв Німеччини у разі повного вторгнення Росії в Україну.

Дипломатично Росія використала Мінські угоди та пов’язані з ними переговори в “нормандському форматі”, щоб спробувати ввести в українське політичне тіло дві провінції, які будуть дистанційно контрольовані від Москви.

Схоже, Кремль вірить, що його постійна війна проти української державності та демократії зробить його сильнішим. Але цього не трапиться. Як дізналися Європа та Сполучені Штати з гіркого досвіду, експансіоністські сили, які нападають на своїх сусідів, становлять небезпеку для всіх. Стратегія Москви постійної конфронтації, якою б вона була спритною та цинічною, з часом викличе широку реакцію. Жителі Заходу також можуть спати з одним відкритим оком.