На Дрогобиччині, між селами Урож та Нагуєвичі, невідомі спалили капличку, збудовану в пам’ять про представників інтелігенції, розстріляних працівниками НКВС у 1941 році.

Про це у своєму блозі написала письменниця Галина Пагутяк, повідомив сайт Локальна історія. 

“Між Нагуєвичами та Урожем є видолинок, де у 1941 році було розстріляно енкаведистами польську та українську інтелігенцію. Там стоїть хрест, а збоку маленька капличка, збудована в наші дні. Два тижні тому капличку було знову спалено”, – написала Пагутяк.

Вона наголосила, що це сталось “у серці побожної Галичини, де щиро вірять, що за акт релігійного вандалізму на рід безбожника паде прокляття, а в нього самого всихають руки”. На її думку, капличку спалили місцеві на замовлення когось ”дуже поважного”. До того ж ані поліція, ані СБУ “не квапляться розслідувати злочин”.

“Це не назвеш стиранням історичної пам’яті, бо такі випадки наруги над могилами жертв тоталітаризму навпаки привертають увагу і викликають обурення. Це – попередження і залякування. Мовляв, дивіться, що з вами буде, якщо війна прийде сюди. Живі будуть заздрити мертвим”, – написала Пагутяк. 

Водночас письменниця зауважила, що це трапилось не у великому місті, як Львів чи Тернопіль. Адже тоді б подія набула неабиякого розголосу. 

“Досі навіть у бандерівських селах існує ідеологічне протистояння між нащадками тих, хто воював за Україну і тими, хто їх видавав і вбивав. Воно загострюється, коли ставлять пам’ятні таблиці і знаки репресованим і героям УПА, але вкрай рідко доходить до руйнування. Принаймні, раніше такого не було. Значить, вони відчули силу. Та й хто проти них піде? Старе та мале, бо інші як не поспивались, то повиїжджали”, – переконана Пагутяк. 

“А тепер уявіть, наскільки незахищені люди на Сході і Півдні, де вбивають навіть за українську мову, вся ворожа агентура живе в розкошах і при владі. Як зрештою і всюди. А продажна постколоніальна інтелігенція продовжує волати про примирення і позитивне мислення”, – додала Галина Пагутяк.

З 1939 року у Дрогобичі функціонувало обласне управління НКВС разом зі слідчою тюрмою. За спогадами старожилів, у сад в’язниці ночами привозили тіла людей. На початку 1990-х там знайшли останки 486 осіб. Дослідники зазначають, що це тіла закатованих і розстріляних у 1939-1941 роках, але більшість людей загинули наприкінці червня 1941 року. Тоді радянські окупанти тікали з Західної України перед приходом німецьких військ.

Підставою для розстрілів стала директива народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова № 2445-М від 23 червня 1941 року. На ув’язнених у тюрмах західних областей України складали списки, за якими ті підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв’язку з початком війни з Німеччиною. 

Розстрілювали не лише засуджених до вищої міри покарання, але і тих, хто перебував під слідством і не мав вироку суду.

За даними дослідників, з кінця червня до початку липня 1941 року у Дрогобичі стратили 1200 осіб. Масові розстріли ув'язнених працівники НКВД проводили і в інших містах Західної України. Жертвами стали понад 20 тисяч людей.