Комунальне підприємство АТП-1 судиться з львів’янкою Уляною Пацулою, яка втратила батька у ДТП, яку вчинив водій автобуса №46. 

Про це пише Варта-1.

"За словами жінки, 19 грудня минулого року, її батько –  Талайло Володимир Васильович, був збитий водієм автобуса №46, який належить АТП-1. Чоловік переходив дорогу на врегульованому переході, на зелене світло світлофора, що на перехресті  вул. Сихівська – Кавалерідзе і став жертвою неуважного керування водієм Татуськом Романом Степановичем.

“Після 11 днів проведених між життям і смертю, мій бідолашний батько покинув цей світ не приходячи до тями. За весь час перебування батька у реанімаціному відділенні 8 лікарні, водій . жодного разу не навідався до батька і не запропонував допомогу – ні моральну, ні фінансову. Власне, людина навіть не прийшла з простим вибачення чи співчуттям. Коли батька не стало, мій світ обірвався. Я втратила не просто батька, а підтримку і допомогу, а мої діти втратили дідуся,якого неймовірно любили. Він проводив з ними увесь вільний час, особливо з Марічкою, (вона була його улюбленою). Вона – дитина з особливими потребами, яка вимагає особливої турботи, яку давав їй дідусь”, – пише жінка. 

Замість вибачень і допомоги, на яку очікувала жінка від АТП-1, вона отримала судові тяганини, які тривають й дось. Уляна пояснює, що  водієві було присудження фінансове відшкодування, а вона, з власної ініціативи, не вимагала суворого покарання для водія, у вигляді позбавлення волі. Його не усунули від роботи пілся ДТП і навіть не позбавили водійських прав.

“Однак, як виявилось, цій людині чуже усе людьске. АТП-1 та водій,  змусили мене пройти через 9 кіл пекла після усього, що мені довелося пережити. 19 червня цього року відбувся суд, який мав принести мені спокій та полегшення, однак в останній день подання апеляції, останнього дня,в АТП-1, що де-факто належить Садовому Андрію Івановичу та водій Татусько Роман, знову «плюнули» в обличчя моїй родині – подали апеляцію. АТП-1 відмовляється відшкодовувати щомісячне утримання двом стареньким батькам мого батька (90 і 81 років) довічно у розмірі 686 грн, а також моїй доньці Марічці (з інвалідністю) до 14 років, у такому ж розмірі – 686 грн ( зараз їй 12). Також відмовляються від виплати моральної компенсації у розмірі сто тисяч гривень. Водій вимагає не позбавляти його права на водіння і не відбирати у нього водійських прав.

Людина, що стала причиною смерті мого батька, досі їздить вулицями нашого міста. І тепер,замість того, щоб зайнятись пам’ятником на могилу батька, проведенням літа зі своїми дітьми, підготовкою їх до школи, я проводжу час у боротьбі з несправедливістю, в якій стала заручницею. Витрачаю гроші на адвоката, замість того, аби вкласти їх у майбутнє своїх дітей, але роблю це свідомо з двох причин. По-перше – несправедливість має бути покарана, мої діти мають бачити і вірити, що є права і суди, які в змозі їх захистити. По-друге, я борюсь і тепер піду до кінця, тому що так би зробила незламна, найпрацьовитіша, наймужніша людина, яку я знала, так зробив би мій батько”, – зазначає вона".