Україна - держава, яка перебуває між випадковістю свого виникнення (диво або катастрофа розпаду СРСР) і необхідністю довести свою життєздатність. Україна постала несподівано як для своїх громадян, так і для міжнародної спільноти. Нині, через тридцять років після своєї появи, Україна - це держава, позбавлена надій, але переповнена образами, страхами і комплексами меншовартості, але не випадкова в цьому світі.

За ці 30 років Україна так і не перетворилася на повноцінну державу з розвиненою економікою, соціальною сферою та громадянським суспільством.

Держава є, а українського, цілісного суспільства, що розвивається, нема. Зате Україна стала частиною геополітики. Ми стали державою, але не для себе, а для інших, олігархів і міжнародних гравців.

В української держави немає жоднлої серйозної місії в тому світі, але, виявляється, що вона потрібна всім. Наприклад, Росія не може існувати без України, ні як ворога, ні як друга («молодша сестра»?). Але таємниця чи проблема в тому, що Росія не може існувати і розвиватися в цьому світі без України. Історично Росія справляється з будь-яким видом ворожого оточення, здатна на будь-який історичний ривок, але тільки разом з Україною. А нині слабка, але незалежна Україна - це «родова травма Росії», яка тягне Росію назад в минуле і вниз світової спільноти, в країни-аутсайдери або країни- ізгої.

Без України доля Росії буде дуже важкою, але вона виживе. А Україна може вижити і розвиватися і без Росії. У свою чергу Росія без України може тільки виживати, перебуваючи то в агресивній лихоманці, то в фазі застою. Зате дуже довго. Без України у Росії можливе тільки агресивне виживання в міжнародному співтоваристві, але Росія не зможе зайняти гідне місце в новому плюралістична світі сильних держав.

Більш того, важко переносячи «родову травму», Росія не може дозволити собі ворогів Німеччину або США. Тим більше, вона дуже боїться дружби-ненависті з Китаєм.

Рівень присутності Росії в світі - це ненависть до України, підтримка терористичних організація і авторитарних режимів,  не больше..Це не місія, це неминучий історичний стан або роль Росії в сучасному світі.

Для Європи після нападу Росії на беззахисну Україну стало ясно, що вперше після 1945 року в Європі знову може спалахнути страшна війна, з території України. Європа не боялася Балканської кризи, але вона дуже боїться російсько-української війни, яка зачепить Європу. ЄС боїться цього, але боїться і путінської Росії. Тому Європа об'єктивно зацікавлена в орієнтованій на Захід, в живій і сильній Українй, а не в незахищеному «підчерев'ї Європи» (Черчілль), не в країні, яку Росія терзає і розриває на шматки, як сьогогдні.

Для США після того як Росія, без оголошення війни, віроломно напала на беззахисну Україну в 2014 році, дуже важливо підтримувати і захищати Україну. Тому, що Україна - це реальне «підчерев'я Росії». З 1991 року, ближчого плацдарму США проти Росії ще ніколи не було і вже не буде. Далі нікуди. Ще невідомо, хто на кого більше тисне через Україну, - Росія на США чи США на Росію. Тому хто б не став президентом США в листопаді 2020 року, Америка буде нарощувати свою військово-політичну присутність в Україні. У неї нема іншого шляху і більш ефективного способу тиску на Росію. Санкції, енергетичні та комп'ютерний війни, переговори, гонка озброєнь, підтримка внутрішньоросійською опозиції - все це вторинне порівняно з Україною, як союзника США проти путінської Росії.

Такий 30-річний результат існування, але не розвитку України. Вона ніколи і нікуди не зникне, бо потрібна великим геополітичним гравцям, але чи буде вона повноцінною державою вільних і забезпечених громадян, патріотів свій країни - важко сказати. Або вона так і залишатиметься зручним для Західного світу і Росії способом утримувати Росію в її зрозумілому, агресивному, але неперспективному стані.