У середу, 22 липня, Львів попрощається з військовослужбовцями Андрієм Литвином, Богданом Лапоногом, Олексієм Коршиковим та Романом Шалапським, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Андрія Литвина, Богдана Лапонога та Олексія Коршикова поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87  (вул. Пасічна).

Романа Шалапського поховають на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Біографічні довідки захисників

Андрій Литвин (10.01.1992 — 18.08.2024). Львів’янин.

Навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради, згодом — у ліцеї «Оріяна» Львівської міської ради. Після закінчення школи здобув професію кухаря-кондитера у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва».

Працював майстром з ремонтних робіт на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Андрій був доброю, щирою, сміливою та мужньою людиною. Його вирізняли щедрість, відповідальність, турботливість і готовність завжди прийти на допомогу. Любив риболовлю, збирання грибів, готування, фізичну працю, малювання та ремонт техніки.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Південно-Слобожанському та Луганському напрямках у складі 67-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

В Андрія Литвина залишилися батьки, сестра, племінники та бабуся.

Богдан Лапоног (21.04.1996 — 22.11.2025). Уродженець міста Києва.

Навчався в ліцеї №85 міста Києва. Вищу освіту здобув у Національному медичному університеті імені Олександра Олександровича Богомольця на медико-психологічному факультеті.

Працював адміністратором у товаристві з обмеженою відповідальністю «Сицилійський дворик».

Зі слів рідних, Богдан був позитивною, впевненою в собі та цілеспрямованою людиною. Його вирізняли щирість, доброта, турботливість, спокій, урівноваженість, доброзичливість, вихованість, працьовитість, комунікабельність і відповідальність. Любив співати, захоплювався пішим туризмом у Карпатах, шиттям, подорожами, довгими прогулянками та настільними іграми.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Богдана Лапонога залишилися мати, сестра, близькі та родина.

Олексій Коршиков (15.12.1978 — 05.04.2025). Львів’янин.

Навчався у загальноосвітній школі «Берегиня» міста Львова та середній загальноосвітній школі № 16 міста Львова. Згодом здобув професію автослюсаря у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».

Працював автомеханіком на приватному підприємстві у місті Винники.

Зі слів рідних, Олексій був доброю, щирою та чуйною людиною. Він мав велике серце, був небайдужим до інших і завжди був готовий прийти на допомогу. Захоплювався мисливством, любив подорожувати та відкривати нові місця.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України у складі Повітряних Сил Збройних Сил України. З 2025 року виконував бойові завдання на Донецькому напрямку у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського Військово-морських Сил Збройних Сил України.

В Олексія Коршикова залишилися дружина, син, батько та сестра.

Роман Шалапський (07.12.1988 — 16.07.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №60 м. Львова, а згодом — у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну.

Працював експедитором у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фокстрот».

Зі слів рідних, Роман був доброю, щирою, турботливою та спокійною людиною. Був чудовим батьком, завжди готовим підтримати й допомогти близьким. Його вирізняли життєрадісність, позитивне ставлення до життя та оптимізм. Любив спорт, захоплювався футболом, волейболом, риболовлею, збиранням грибів і найбільше цінував час, проведений в колі своєї сім'ї.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському та Запорізькому напрямках у складі 33-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Романа Шалапського залишилися дружина, донька, син, батьки та родина.