Днями у Львові в музеї «Територія терору» відбулася презентація збірки звітів «Жити всупереч: проблеми цивільного населення під час війни на Донбасі».

«Робота над книгою «Жити всупереч» тривала близько року. Книга складається із 6 публіцистично-аналітичних звітів, над якими працювали 6 громадських організацій», - розповіла співавторка Євгенія Бардяк.

Ці організації увійшли до коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі », що була створена 2014 року як  відповідь на воєнні дії на Сході. Головна ціль  організації - боротьба з порушеннями прав людини.

Книга «Жити всупереч» написана не лише для того, щоб розповісти про історії людей, які зазнали фізичного та психічного насилля, а для того, щоб підготуватися до подання позову до Гаазького суду.

Очевидиця подій на Донбасі, волонтерка Ірина Степанова ділиться пережитим: «Все починалося з мого рідного міста Слов’янська. Спочатку ніхто нічого не розумів. Що робити, хто відповідальний, куди бігти, як вберегти дітей? Перший артилерійський снаряд влучив в школу, діти саме  репетирували останній дзвоник. Все обійшлося, але згодом з'ясувалось, що ні в одній школі не облаштоване бомбосховище. До війни ніхто не був готовий».

Також Ірина Степанова розповіла, що багато хто постраждав через релігійні вірування. Вона розповіла про випадок, який стався у Слов'янську на свято Трійці біля церкви. Були захоплені 4 представники однієї з протестантських церков. Їх згодом замордували до смерті. Та це не завадило окупантам вимагати викуп за них ще довший час.  

Катерина Котлярова, співавторка збірника, дослідниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив, у минулому – учасниця АТО, працювала над частиною звіту що стосується незаконного утримання людей в підвалах і тюрмах.

Вона розповіла, що у Луганську 2014 року було створено збройне формування «Бетмен». Це формування захопило університет ім. Даля і в підвалах гуртожитку тримали людей. Їх жорстоко катували. Зробили перепис арештованих, розподілили "по камерах"  відповідно до надуманих звинувачень. У підвали університету потрапляли мешканці луганська, що порушували комендантську годину.  

«Про катування, які там застосовували, не знали навіть фашисти. Ці камери називали «катівнями». Головний кат на позивний "Маніяк" використовував медичне обладнання», – переповіла оповіді свідків Катерина Котлярова.

Наталія Капнул, співавторака, дослідниця благодійного фонду «Восток - SOS»  зачепила ще одну тему: реабілітації людей, які зазнали  фізичного та психічного насилля. Нараз навіть не створена відповідна нормативна база для одержання такої реабілітації.

Євгенія Бардяк, лікарка, кандидатка медичних наук, зокрема, закцентувала увагу на тому, що постраждалим важко навіть пройти медогляд, бо нема чіткого алгоритму цієї процедури.

За її словами, в Україні назріла потреба дотримувати Стамбульський протокол для того, щоб лікарі, коли йдеться про жертву тортур, могли: обстежити – зафіксувати – співпрацювати з представниками влади.

Постраждалим важко розповідати про пережите, але вони змушені це робити, коли хочуть захистити свої права, тому на сайті коаліції (https://jfp.org.ua/) «Справедливість заради миру на Донбасі » створена спеціальна рубрика «Повідомлення про злочин» .

Довідка.

Стамбульський протокол - керівництво з ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Є першим набором міжнародних рекомендацій з документування катувань та його наслідків. 

Стамбульський протокол в Україні імплементований лише частково.