Кілька міркувань у чергову річницю прийняття Конституції сучасної України.

Наша Конституція – найкраща.

Рівних їй немає у цілому світі.

Не вірите? За кількістю поправок до неї вона, мабуть, дійсно веде перед, або претендує на рекорд.

Ну і що з того, що їй лише 22 роки? Вдосконаленню немає ж меж, як і геніальності вдосконалювачів.

Іноді, коли дивишся на склад українського парламенту та інших суб’єктів законодавчої ініціативи, стає сумно. Не тому, що не всі тут здатні написати вартісні закони, які б не суперечили одні одним та основному закону.

А тому, що вони навіть не соромляться це визнавати.

Армії помічників та радників народних депутатів працюють на «телевізійних балакунів» не покладаючи рук і попри це зала парламенту іноді вдається до голосування за документи, що явно перекреслюють конституційні положення.

Тоді до роботи стають знову комітети, суди й інші інстанції – аби довести проголосоване до пуття.

Коло замикається, механізм працює, час витрачається – коефіцієнт корисної дії за такої роботи колосальний.

А країна потребує не банального гаяння днів, тижнів, місяців та років, а максимально оперативних реформ для поліпшення життя людям тут і зараз.

І причина тут не стільки у невігластві – десятки депутатів з протилежних фракцій вже навчилися за роки просити допомоги в професорів-правників і колишніх народних обранців, які відійшли від парламентського балагану і зосередилися на викладанні.

Річ у тому, що ніхто, як виглядає, навіть не намагається спростити основні правила життя для громадян країни таким чином, щоби кожен у ній знав чітко свої основні права та обов’язки, а юридична казуїстика залишилася б сферою зубатих юристів у коридорах та залах модерного судочинства.

Таким чином, вдосконалення єдиних для всіх правил життя і має бути їх максимальним спрощенням.

Тоді прості громадяни, бізнесмени, урядовці і державні службовці чітко знатимуть сфери своєї відповідальності, чіткі лінії розмежування поміж своїми бажаннями та можливостями.

Кордони дозволеного – зрозумілі, не надто заплутані та не захаращені зайвими нашаруваннями – це першооснова ефективної держави.

Держави, в якій на такому фундаменті можна проводити дієві реформи, покоління за поколінням привчаючи людей до того, що в країні є непорушні сьогодні норми, що слугують відправної точкою для поліпшення завтрашнього дня.

Звісно, будь-яка конституція в певний момент, за наявності гідного прецеденту може заслуговувати на доречну поправку, але не треба поправки ставити на конвеєр і милити людей довкола та самих себе у певний момент теж.

Проте, видається, що такому порядку речей нині існує потужна опозиція: стан справ в Україні вказує на те, що державою поки керували такі особи, яким каламутність законодавчого моря була тільки на руку, а будь-які пропозиції з прояснення ситуації таврувалися як популізм чи нісенітниці від явних непрофесіоналів від політики.

Якщо політика полягає у запамороченні людської свідомості і введення нації в оману на роки, то так – нині нами правлять справжні професіонали, професори від нелюдської юриспруденції.

Усім їм слід нагадати, що суть букви закону має засадничо випливати з поняття справедливості. Нині ж нам вперто нав’язують життя за законами – хиткими, сумнівними, слизькими, багатозначними, а, отже, здебільшого цілком несправедливими.

Для докорінної зміни ситуації потрібно небагато: щоби більшість громадян усвідомили цю несправедливість, згуртувалися і не почали шукати просто чергового месію для порятунку, а ненастанно захищали свої та чужі права правильно виконуючи свій громадянських обов’язок.

Це стосується не лише голосування на виборах за найдостойніших і гідних довіри кандидатів та партійців.

Тут потрібен постійний громадський моніторинг доброчесності кожного політика після і перед виборами, оскільки на диванах перед екранами та фестивальних площах реальна політика не робиться.

Так її просто віддається на відкуп не чистим на руку та слово шахраям, які вміють продукувати законні тенета омани для індивіда та мас.

Так втрачається реальна людська свобода і нівелюється конституція як розпорядник меж цієї свободи.

Коли українці це зрозуміють – це буде часом початку найпотрібнішої з наших реформ – моральної.

Без неї решта реформ – порожні слова та оманливі, фальшиві рухи з тупцюванням країни на місці.

Нам же потрібно зрушити її з мертвої точки у правильному напрямку розвитку за моделями західних демократій, які пройшли цей етап розвитку так давно, що дехто в них вже про нього й встиг трохи призабути.

Інакше нас знову буде просто комусь затягнути у темні віки безрадісного і однаково сірого для всіх минулого.

Там бронзові пам’ятники ставили не тим героям, а ми ж можемо усі заслужити на колективний меморіал для реформаторів, оскільки сучасні фарисеї, садукеї та книжники у ВР цього точно не варті.

У наших силах зробити все, аби конституційна ніч тривалістю десятиліття нарешті закінчилася і почався справжній день.

З Днем Народження, нова українська Конституціє?!

Текст WN

Фото з відкритих джерел