Ми ніколи не відчували на собі той біль, який пережила керівник справами Херсонського міськвиконкому, радниця мера Херсона Катерина Гандзюк, яку 31 липня облили кислотою. Але якщо доля Катерини так склалася - то вона точно перейшла комусь дорогу. Боляче і страшно, бо у 2018-му році, коли на східних кордонах війна, коли Москва вбиває наших співвітчизників, у мирному місті жінку, яка не боїться сказати правду, прибирають. Ніяк по-іншому, саме прибирають.

Традицінйо влада буде робити голосні заяви, що бере цю справу під свій контроль. Кілька тижнів журналісти штурмуватимуть відділки поліції, прокуратуру та всіх причетних, аби дізнатися, які є зрушення у розслідуванні. Активісти битимуть на сполох і проводитимуть акції. І за місяць-два усе стихне. На жаль. Як і буває у нашій країні. Пригадати хоча б вбивство Павла Шеремети.

Акцію пам'яті про Катерину провели і у Львові. Тут активісти теж постійно скаржаться на тиск і бездіяльність органів влади. Тому їх звістка зачепила за живе.

А нас - українців - болить найбільше від того, що з життя йдуть СПРАВЖНІ активісти, як зазначають друзі Каті. А не ті, хто під цим словом виконує замовлення для тих чи інших політиків і владоможців. Україна перетворилася на країну жаху. Де життя людини залежить від вказівки когось, імені кого ми так і не дізнаємося".