У стінах Ратуші тривають баталії за ласий шмат землі для забудовника та дорогий спортивний об’єкт для дітей і громади.

Львів – це місто чудес.

Тут депутати і мер вміють робити неперевершений вигляд, що послідовно дбають про інтереси мешканців.

Щоправда, не завжди готові називати прізвища конкретних мешканців, інтереси яких вони відстоюють.

У вівторок, 3 липня до депутатської комісії в Ратуші завітали одразу дві групи активістів з протилежними пропозиціями: підтримати реконструкцію тенісних кортів на вулиці Мельника, 18 і не дати зруйнувати історичні корти.

Наше видання вже кілька разів присвячувало цій темі свою увагу, але напередодні сталося кілька унікальних подій.

Подія перша: захисники кортів, які розуміють усю підміну поняття «реконструкція палацу спорту «Україна» фактичною забудовою тенісних кортів на одному гектарі громадської землі у престижному районі Львова, побачили нарешті своїх опонентів.

Гарних, молодих активістів з тризубами на грудях та зовсім не тенісними бородами (а радше – зі сфери карате) на обличчях.

Їх майже ніхто з тренерів та батьків дітей ДЮСШ «Спартаківець» не бачив раніше на кортах, але вони майже знали їх кількість: назвали аж 6 з 8!

Також вразила присутніх любов активістів до тенісу і його розвитку у Львові: щоправда, небайдужі апологети «реконструкції» визнали, що її проекту ще не бачили, він готується, але вони вже щиро його захищають.

Натомість, громада мешканців з сусідніх до кортів будинків попросила депутатів захистити їх помешкання від ймовірного руйнування, коли важка техніка благодійників почне рити котлован для паркінгу, без якого розвиток тенісу у Львові точно не бачать ані в Ратуші, ані в кабінетах грошовитих меценатів від спорту.

На тому й погодили: емоції відкласти у бік, провести громадські слухання 13 липня, бо самі депутати так і не побачили від жодної зі сторін переконливих документів про потребу: або збереження давніх ґрунтових кортів, на яких 10 років поспіль проводять міжнародні турніри і тренуються десятки малюків, або їх докорінної реконструкції з перенесенням на дах, бо комусь у цьому районі забракло стоянки та басейнів коштом школи тенісу.

Головне, що зрозуміти мали люди: вони мають бути вдячні, що хтось грошовитий зацікавився палацом спорту і кортами та хоче там щось зробити, а якщо будуть заважати, то на все чекає сум та руїна.

Так само було марно апелювати у справі збереження майже півтисячі зелених насаджень, які десятиліттями прикрашають громадсько-спортивний простір у мікрорайоні, що входить до буферної зони довкола історичного ареалу Львова, який належить до спадщини ЮНЕСКО.

Подія друга: згодом активісти-захисники кортів відвідали й мера Львова, Андрія Садового, котрий їх поштиво вислухав, запевнив у своїй відданості громадським інтересам, спорту і іншим речам, які прийнято промовляти на передвиборчих заходах.

Що тут сказати: щомісячний прийом громадян міський голова явно сприймає як червоний день у своєму напруженому календарі – це видно було одразу з його виразу обличчя.

Подія третя: за кілька годин в інтернеті з’явилися не лише радісний рапорт про борців за «реконструкцію», а й черговий візуалізований її проект.

В ньому, щоправда, чомусь зник навіть натяк на критий характер кортів, що їх перенесли на дах (натхненники «реконструкції» ж раніше так віддано обіцяли цілорічність їх функціонування і захист від дощу, вітру і снігу).

Також форма кортів провокує сумніви щодо їх адекватних світовим вимогам розмірів – хто займається тенісом, той зрозуміє, про що йдеться.

То що, хлопці?

Нумо малювати новий проект і ліпити макет?

Загалом, ситуація виглядає фантасмагорично: на чинні корти, що без проблем проводять змагання міжнародного класу, поклав око хтось.

Його команда обіцяє там зробити і корти, і басейни, і шахи, і мовні курси, і інші речі, які можна розвивати де-інде, а не на готовому суто тенісному об’єкті для дітей.

Місто і область в особі найвищих посадовців самоусуваються за ширмами гарних і шаблонних фраз та невиразних жестів.

Цікаво, якби їм колеги зі сусідніх областей нав’язували порядок розвитку районів та територій таким самим чином – на підставі більшої наявності капіталу та масовки патріотичних активістів – вони би так само реагували? Чи відстоювали б свій край та інтерес?

Адекватних гарантій збереження тенісної школи надалі не може дати досі ніхто, запропонувати поблизу достатню кількість негірших кортів – теж.

Що тут скажеш: ефективність влади на високому рівні, соціальна відповідальність бізнесу – теж.

Може, є сенс перенести міську раду Львова до Винник?

Але перед цим там треба відремонтувати центральну дорогу – на ній ні в теніс не пограти, ні машині проїхати…

Текст: WN

Фото: WN, National Geographic