Соломія Чубай – продюсер музично-літературних проектів, громадська діячка, вокалістка гурту «Джалапіта» та автор проекту «Колискові для Олекси. Аутизм» – охоче розповіла про свої вдалі проекти та успіхи.

– Соломіє, я з цікавістю стежу за Вашими проектами у соцмережах і подивовую, як Ви усе встигаєте? Розкажіть про Ваші «Колискові для Олекси»? Чи будуть інші проекти найближчим часом?

– «Колискові для Олекси» – це проект про аутизм, який я придумала 2-3 роки тому, і в 2016 видала аудіо-альбом. Також є запис концерту, де я розповідала людям про те, хто такі діти з аутизмом, як із ними поводитися, чи треба боятися аутизму, як із цим жити…

А почалось усе з того, що мого Олексу хотіли вигнати зі школи. Я подумала, що про аутизм треба говорити у добрий спосіб. Через колискові, які я співала, моя дитина стишувалась, коли в нього були істерики, коли йому було досить важко.  В нашій родині співати колискові – це традиція, співаємо від пра-прабабці.

Вже є створений мультик про Олексу «Я з іншої планети земля», де він розповідає, як він прилетів на цю планету. А ще готуємо фільм про Олексу та уже зняли документальний фільм про сім’ї, де виховують дітей з аутизмом. Постійно працюю, їжджу Україною, розповідаю про те, що з аутизмом можна бути щасливими і головне, це любити і приймати свою дитину. До речі, дітки просять випустити ще один альбом з швидкими піснями до «Колискових для Олекси».

Олексі пророкували затримку розвитку і взагалі проблеми у спілкуванні, наполягали віддати до спеціалізованої школи. Натомість мій син навчається у звичайній школі, дружить із хорошими дітьми, вміє співчувати і допомагати іншим. Олекса – чудовий хлопець. Він займає призові місця з карате, ходить на робототехніку, програмує та конструює, веде свій відео-блог в ю-тюбі «СуперКітПро» та спілкується з людьми, через ігри онлайн різними мовами (японська, російська, англійська).

– Цьогоріч Вашому батькові виповнилось би 70. Чи відбудуться якісь заходи з цієї оказії? Принагідно пригадайте яскравішу подію з Вашого дитинства, пов’язану із батьком і братом Тарасом? Батькова слава допомагає Вам?

– Наступний проект буде називатися «Чубай. Україна. Любов.», адже 23 січня 2019 року моєму батькові Грицькові Чубаю виповнилось би 70 років. Я буду співати пісні на вірші різних поетів з гуртом «Rockoko», з моєю «Джалапітою» та симфонічним оркестром “INSO Lviv». Буду знімати документально-художній фільм із режисером Михайлом Крупієвським про тата. Також видамо із «Видавництвом Старого Лева»книжки дитячих віршів Грицька Чубая. Є мрія відкрити музей, присвячений моєму батькові.

Коли батько помер, мені було 2 рочки. І я пам’ятаю лишень день похорону. Під час похорону про мене забули – я пішла за похоронною процесією і збирала квіти і так опинилась аж біля стадіону «Україна». Тому спогадів про батька у мене нема, тому що я була ще дуже маленька.

Із братом Тарасом у мене багато спогадів, адже ми з ним жили в одній кімнаті до його 30 років, до моїх 21-го. Бувало багато різного. Якось я була, пам’ятаю, засмучена, і Тарас приніс мені чорну-чорну кицю, яку ми назвали Мурена. А потім приніс їжачка, і він кумедно цокав кігтями по підлозі. А ще Тарас розв’язував мені математику. Оскільки Тарас старший на 9 років, то вважав себе дорослим. А я мала свою тусовку – двоюрідного брата Назара (співак Назар Савко, - ОК), Уляну і Мартина, увесь час перебувала з ними в лісі на Погулянці або ми десь їздили на озера, коло Львова. А Тарас уже був практично зірка, коли я підросла.

– У нас вдома бували відомі люди, мені було їх цікаво слухати. Першими слухачами Тарасових пісень були я і мама і це приємні спогади. 

– Чи вдається Вам як творчій жінці поєднувати мистецьку діяльність із побутом? Чи залишається час для друзів, мандри, для себе?

– …Чи вдається мені як творчій жінці поєднувати мистецьку діяльність із побутом? Ні, не вдається. Насправді – або побут, або мистецька діяльність. Практично, коли починаються проекти, побут закидається: чоловік нервується, дитина ходить у школу в непопрасованих штанах. Хоча, звичайно, є сім’ї, де чоловіки підтримують творчих жінок і балансують між побутом і творчим життям. Я сконцентрована на вихованні Олекси. Але самореалізація теж важлива для мене. Я багато малюю, співаю, читаю, розвиваюсь – маю вдома свою майстерню, ходжу на вокал і на художні заняття.

Для друзів у мене завжди є час. І в принципі, для себе також. Колись я ходила до психолога, і вона попросила мене намалювати «піцу», розділити її: скільки часу я приділяю собі, побуту, роботі? Половину цієї «піци» забирав побут. Олекса тоді ще був маленький і йому треба було приділяти багато часу. Ми домовились із психологом, що я буду урізноманітнювати цю «піцу». Зараз я намагаюсь максимально залучати до побуту чоловіка і дитину, та й сучасні пристрої теж допомагають. Не знаю, як колись виживали наші бабці? Вони ж усе робили вручну…

Зараз для жінки гарний час. І чоловіки хороші, бо допомагають жінкам та розуміють, що жінки мають реалізовуватись у кар’єрі. Однак, жінка теж має не забувати про те, що вона – мама. Щаслива мама – щаслива дитина; щаслива дружина – щасливий чоловік. Намагаюсь між цим балансувати. Складно, але можливо.

– Чи слава батькова допомагає?

– Ні, не допомагає. Жодна слава, ні брата ні батька не допомагає – тільки дика і постійна робота над собою. Ти можеш бути донькою, сестрою дуже відомої людини, популярної у цілому світі, але якщо ти сама не є особистість і не маєш талантів, то прізвище, яке ти носиш, нічого не вартує. Іноді навіть заважає, коли хтось відомий у твоїй сім’ї, бо відразу приміряють, порівнюють вже створений образ.

– Говорити, що я донька Грицька Чубая чи я сестра Тараса Чубая – це круто. Але насамперед я Соломія, яка зробила багато сама, для своєї дитини з аутизмом, багато мистецьких проектів реалізувала. Допомагати ми можемо тільки самі собі. Все, що ми можемо зробити, коли народжуємось у відомій родині – не опечалити це прізвище, підтримати свій рід, поставитись із величезною повагою до родичів. Я обожнюю свого батька Грицька Чубая і дуже його поважаю, популяризую його творчість. Мені дуже жаль, що ми так мало провели часу разом, але він залишив нам свої вірші та малюнки і це вже чудово.

– Соломіє, нехай усе задумане здійсниться, адже це потрібно багатьом творчих людям! Успіхів Вам, наснаги і вірних друзів поруч!

– Дякую за розмову.

Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів.