Архів щодо допомоги постраждалим зник, а біль і запитання – ні.

Щоб точніше відтворити атмосферу Скнилівської трагедії та, передовсім, бути неупередженим, треба почути кілька позицій. Але з роками постраждалі здебільшого законсервували свої погляди і тепер не дозволяють нишпорити в їхній пам'яті. Контактів одних з найактивніших учасників процесу в міста не залишилося, бо вони виїхали з області. Готовим ділитися є хіба Іван Куц – голова громадської організації "Скнилівська трагедія". В управлінні соцзахисту Львівської міськради, кажуть, що серед 48 сімей зі Львова, яким цього року виплачують одноразову грошову допомогу, поспілкуватися готовий хіба він і просять журналістів не тривожити цю об’єднану горем спільноту запитаннями.

27 липня 2002 року після 12:52 місто шукало трагічного порятунку. З опублікованих в мережі спогадів можна встановити, що постраждалі повідомляли про тотальне спустошення та порожнечу – ніби вітер в пустелі піском задмухав очі і від цього не видно перспективи руху ані вперед, ані назад. Також їм було незрозуміло, куди звертатися і до кого йти по допомогу.

Родин, які думали, що їхні родичі перебували на місці катастрофи, було багато. Адже перед подією було чимало розголосу та реклами авіаційного шоу. Пригадую, як я, шестирічне дитя, бачив побоювання батьків, що рідня, яка мешкала близько від аеропорту, на вулиці Патона у Львові опинилася в епіцентрі жаху. В день трагедії ніхто не сумнівався, що вони будуть там. Але, на щастя, вони не наважилися піти на свято авіації.

На третій день почали з'являтися перші списки загиблих і постраждалих. Вони постійно оновлювалися.

"Живі люди юрмилися у лікарнях та моргах, а мертві на летовищі в Скнилові", – каже Іван Куц.

Суміш хаосу та горя перебивали гучні сирени карет швидкої допомоги та гул вантажівок. Місто давало собі раду з наслідками великих жертв Скнилівського авіаційного шоу.

На той час міська рада почала вивчати матеріально-побутові умови у районах Львова, де були сім'ї загиблих. Тоді львівські журналісти та активні діячі процесу розслідування трагедії з боку громадськості запідозрили в причетності до організації заходу міського голову Любомира Буняка, який, натомість, поспішив заявити, що не брав участі в організації і проведенні "показових спортивних та інших польотів так званого авіаційного шоу в Скнилові", не підписував жодних документів і навіть переклав провину саме на журналістів, які "рекламували авіаційне свято".

Зі свого боку, до справи долучилася і обласна влада: Львівська облдержадміністрація вела документацію коштів, виділених із держбюджету на рахунки постраждалих. У дні трагедії в Банку "Аваль" відкрили благодійні рахунки у гривнях, доларах та євро для надання допомоги сім'ям загиблих і постраждалим. Відповідне повідомлення з'явилося на урядових ресурсах, а його підхопили українські медії. Подавали цю інформацію під списками загиблих і постраждалих осіб. Але як нині виявилося архів документів зник. Про це повідомили кореспонденту WN 26 липня 2018 року в ЛОДА.

"До дня пам'яті Скнилівської трагедії сім'ям загиблих проведено виплату. Це, фактично, незначна можливість підтримки сімей, які опинилися свого часу в скрутних обставинах і втратили свої сім'ї. Ми платимо допомогу фактично тим членам родини, діти яких загинули в катастрофі, або на той момент дітям, які втратили своїх батьків. Наприклад, такі як Юрій Мотузюк – йому було три рочки, коли він втратив батьків. Окрім того, в нас є інші категорії людей, яким виплачують кошти", – пояснює заступниця управління соцзахисту Леся Дронь.

Гроші, звісно, ніколи не компенсують і дещиці втраченого.

Як, мабуть, і покарання для ймовірних винуватців трагедії.

За судовим рішенням командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-майор Анатолій Третьяков отримав 6 років ув’язнення (вийшов на волю у 2007 році); помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був позбавлений волі на 5 років (відбув за ґратами майже 3 роки); начальник служби безпеки польотів 14-го авіа корпусу Анатолій Лукіних – 4 роки покарання (умовний термін ув’язнення). Уникнули покарання генерал-полковник авіації Віктор Стрельников і генерал-лейтенант Сергій Онищенко (у 2011-му він став командувачем Повітряних сил). Сергія Онищенка і ще трьох генералів виправдала колегія суддів Військового апеляційного суду Центрального регіону у 2008 році. 2007 року президент Віктор Ющенко помилував генерала Анатолія Третьякова і зменшив термін ув’язнення другому пілотові Юрію Єгорову. Пілот Володимир Топонар вийшов на волю у 2013 році.

Європейський суд з прав людини також не надто зміг допомогти сім'ям загиблих вгамувати бурю відчаю. 1 вересня 2016 року він оголосив рішення щодо позовів  "Міхно проти України" і "Світлана Атаманюк та інші проти України", постановивши, що у справі Скнилівської трагедії не було порушення права на життя людей.

Тоді, за вироком суду, львів'янкам Ніні й Анастасії  Міхно, – бабусі та внучці, яка втратила у трагедії обох батьків, – Україна виплатила 4200 євро – за моральну компенсацію та судові витрати.

Постраждалі ж не пробачили винним цієї крові. Знаком цього є тотальне мовчання більшості або  критика у словах декотрих з постраждалих. І ніхто з підсудних досі не розкаявся – лише чулися заяви про відсутність провини та інші обставини.

Активна громадськість взялася за меморіалізацію події. Постала громадська організація "Скнилівська трагедія", яка коштом родини Стефана Козака та інших постраждалих родин, благодійників з України та з-за кордону у перший рік трагедії звела екуменічну капличку Всіх Святих українського народу, а також пам'ятник невпізнаним жертвам трагедії на Янівському цвинтарі Львова.

У ці хвилини біля каплиці починаються жалобні заходи.

Про них та інше читайте у наших наступних матеріалах сьогодні і надалі.

Текст і фото: Віталій Кудирко (WN)