У кожному поколінні виникає мода на певні імена. Однак мода – на рік, а ім’я – на вік. Як із ним жити і що за цим приховано?!

«Нехай собі називають, як хочуть!» – відмахнеться хтось із рідних, почувши, яким екзотичним іменем хочуть записати у РАЦСі свого малюка новоспечені батьки. Певно, що так. Самі народили, самі нехай і називають. Та чи розуміють вони, яку потужну силу вкладають у долю цієї дитини?!

Цікаво, а чим зазвичай керуються родичі, коли обирають малюкові ім’я? Називають на честь бабці-дідуся, тітки-дядька, добрих приятелів або християнських святих, чиї іменини збігаються в календарі із народженням дитини?! Буває, що всі ці, як вони самі кажуть, «християнські», «застарілі» та «пережиті» чинники їм нецікаві. Чи називають дитину іменем якоїсь теле-героїні або популярного серіалу, часто іноземного? Так і стається, що в сучасних Карпатах бігають не Іванки, Васильки і Марічки, а Вадіки, Артьоми і Віталіки. Звідки вони прийшли у наші гори? Так, із серіалів та дешевих журнальних історій. Або із поклоніння перед усім іноземним. Свого, либонь, цураємось…

Ще дивніше, коли немовля записують в метриці іменем популярного напою, географічного місця,  мережі готелів чи деяких рослин. Так, це прикольно, але ненадовго. По-перше, ім’я несе певну інформацію, бо його людина потім найчастіше промовляє протягом життя. І по-друге, воно стає приводом для глузування спочатку у школі, а потім і на роботі. Та й, по-третє, показує меншовартість самих батьків. Навіщо народили хлопчика і назвали Макдональдом? А дівчинку – Піоною. 

Що ж – в Україні може бути хлопчик на ім’я Мохамед, Мішель чи Олаф, а дівчинка – Патриція, Хіларі чи Шарлотта, але вони, вочевидь, будуть походити з іноземних родин, які саме завдяки імені хочуть зберегти у родині традицію свого походження. Натомість любителі язичницьких культів оберуть своїм дітям прадавні, тисячолітні імена: Велес, Світозар, Вишня, Лада чи Рутенія.

Дискутують всі в родині: на честь кого чи чого називати? І особливо в наш час – щоб екзотично і незвично, щоб усі роззявляли роти, коли почують, що українця із блакитними очима звати… ні, не Іванко і не Максим, а Едвін, Річард чи Марсель.  А дівчинку із милим слов’янським овалом личка кличуть Наомі, що мовою якогось далекого африканського племені означає «оленятко». А ще, можливо, записати внучку іменем Нінель, навіть не замислившись, що у прочитанні-навпаки це звучить як «лєнін»… добре, хоч не Тракториною, Ерою чи Сталіною.  А деколи людям дають прізвиська… так-так… Зрештою, варто розрізняти, де закічуються клички тварин і починаються людські імена.

Отож, що є маркером нашої культури? За чим нас впізнають у світі? За географічними назвами, за традиційним одягом і за іменами. Шкода, що легковажні батьки не замислюються над тим. А може, варто подумати двічі, перш ніж записувати дитину в метриці? 

Оксана КРИШТАЛЕВА.

Фото – the-village.com.ua