Реакція російської влади на кривавий «колумбайн» в окупованій Керчі, жертвами якого стали понад 20 людей, виявилася цинічною та асиметричною. Державна Дума та Володимир Путін особисто приділили чимало уваги Україні.

Реакція російської влади на кривавий «колумбайн» в окупованій Керчі, жертвами якого стали понад 20 людей, виявилася цинічною та асиметричною. Державна Дума та Володимир Путін особисто приділили чимало уваги Україні.

Прийом переключання уваги у політичних технологіях далеко не новий, проте у Росії його використовують ледь не найчастіше. Нічого дивного: ситуація всередині країни є такою, що її владі набагато простіше знайти зовнішнього ворога, ніж намагатися змінитися на краще. Хоча б на міліметр.

Державна Дума одноголосно підтримала заяву про ситуацію в Україні.

Наче нема і не було останнім часом проблем з проведенням пенсійної реформи чи вибуху незадоволення передачею нафоносних ділянок ериорії з Інгушетії до Чечні.   Думці натомість називають Україну «терористичною державою», звинувачують її у підготовці наступу на Донбасі та покладають історичну відповідальність за погіршення російсько-українських відносин на офіційний Київ.

Звичайно, позитивного у одноголосній демонстрації думської неадекватності небагато. Проте заява Думи, за великим рахунком,орієнтована на внутрішньоросійського споживача, якого потрібно тримати у потрібному патріотичному тонусі. Заява нижньої палати Федеральних Зборів виглядає блідою копією рішення Ради Федерації від 1 березня 2014 року, яким та надала Путіну дозвіл використовувати підрозділи російської армії за межами РФ. Його згодом було скасовано, проте осад залишився.

Однак виключно заявою Думи не обійшлося, адже Путін виступав на традиційному для себе майданчику дискусійного клубу «Валдай» у Сочі. Останнім часом саме з півдня Росії часто звучать гучні заяви вищого політичного керівництва РФ.

Президент Росії зробив низку заяв перед аудиторією «експертів з російського питання», якою виглядає «Валдай». Це і твердження, що Росія нікому не створює проблем, проте нікого не боїться, запевнення, що новітня ядерна зброя ось-ось з’явиться на озброєнні російської армії та інші розраховані на зовнішнього споживача заяви.

Позицію Путіна стосовно України можна розділити на дві частини. Згадуючи Крим, він наголосив, що там «наше», оскільки «історично півострів завжди належав Росії» та «було проведено референдум». Разом з тим російський президент визнав, що не бачить перспектив скасування санкцій Заходу, які почали застосовуватися саме після анексії АРК. Насправді роздуми Путіна про кримський референдум не вартують уваги, як і результати цього «плебісциту».

Позицію стосовно Донбасу Путін озвучив з подачі соратника Віктора Медведчука Михайла Погребінського, не пошкодувавши чорної фарби для описання ситуації у нашій державі.

Згадка про колишнього грузинського президента – доволі показовий факт. Занепокоєння поширенням в Україні ГМО та перспективи вивезення українського чорнозему західними партнерами належать до колективного несвідомого. Путін розповів про деіндустріалізацію української економіки та її занепад, зауважив, що українська влада торгує русофобією, і висловив готовність домовлятися вже з новим керівництвом України. Тобто зовсім невипадково Кремль уникає проведення засідання Нормандської четвірки на вищому рівні та гальмує просування процесу обміну полоненими.

 Агресивний інформаційни дуплет на адресу України навряд чи когось подивує: до подібних заяв в Україні звикли, а формалізація Путіним зацікавленості у зміні української владишвидше додає барв до тактичного малюнку, ніж змінює стратегічну лінію Кремля щодо нашої держави. Заяви господаря Кремля у стилістиці «православного аятоли» виглядають спрямованими на західний поліикум як своєрідний сигнал численним " путінфершеєрам" активізуватися. Санкції Заходу зрештою мають негативний вплив на російську економіку, і Кремль прагне якнайшвидше послабити їх та повернутися на білому коні до світової еліти.

Фото з відкриих джерел