У цьому сам політик другий день поспіль переконував львівську громадськість.

Роман Безсмертний відмовляється надалі відігравати другорядні ролі і перебувати у тіні.

Спершу, у середу він ділився в Центрі Митрополита Андрея Шептицького своїми бібліографічно-духовними переживаннями, а у четвер вже сам сів поміж людей з поважними прізвищами та досвідом для того, як каже сам політик, щоби слухати українців.

Щоправда, достатньо наговорив і він сам, оскільки теж відчуває себе причетним до певного бачення України у майбутньому.

На прес-конференції опісля це не завадило Роману Безсмертному трохи протиставити себе нам, галичанам, яким він приїхав розповідати про рецепти виходу країни з кризи шляхом зміни влади.

Погодьтесь, таке протиставлення потенційного верховного командувача, «всія політикуму цілої країни» з бодай частинкою його (?!) електорату якось не пасує.

Тим більше, що апелював Безсмертний до моральних авторитетів цілої України і Заходу, зокрема.

Ставлячи в один ряд зі своїми внутрішніми переконаннями та баченнями постаті Ігоря Юхновського, Любомира Гузара, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та інших, кандидат з досвідом роботи на Леоніда Кучму, Віктора Ющенка та Петра Порошенка говорив про консерватизм, нові цінності та докорінне оновлення світогляду влади.

Саме зараз він натякнув на давно відому львівським інтелектуалам думку, що Україні бракує круглого столу гідних поваги та уваги старійшин і професіоналів, які би за прикладом світовим виробили нові правила життя країни, звели докупи закони з мораллю та вартими плекання цінностями суспільства. Тоді є надія на рух країни уперед, а не в темні віки, що подекуди тривають довкола.

Проблема лише в тому, що моральних авторитетів стає з часом дедалі менше, а чинні політики за Януковича не пережили того, що було в радянських таборах, тюрмах та психіатричних лікарнях.

На диво, за словами Безсмертного, водночас виявляється, олігархи не винні у стані справ в державі – це з владних коридорів їм диктуються схеми роботи, що підмінюють закони і ринкові механізми взаємодії бізнесу з суспільством та чиновниками.

Цікаво, а чиїми ставлениками нині є добра частина тих самих посадовців у Києві? Вони, звісно, жодного стосунку до олігархів раніше не мали: лише нинішня робота переплела їх долі…

Свою потенційну команду, що мала б посісти ключові посади після його обрання – звичайно ж, в межах повноважень глави держави, Роман Безсмертний не розкриває, лише звітує конкретними прізвищами благодійників, які фінансують кожну його зустріч і виступ – без вигоди для себе, очевидно, у майбутньому.

Така прозорість, а також наполягання, що його статки нічим не відрізняються від доробку середнього викладача з відповідним дипломатично-політичним досвідом, просто мають безальтернативно підкупити галицько-українську публіку.

Досвід роботи в Білорусі теж, здається, мав би бути одним з ключів до успіху: Безсмертний відверто говорить про зламані ребра тих, хто наважиться нехтувати диктатурою одного закону для всіх, чого ми дійсно поки не бачимо в Україні.

Так само анатомічно-глибокими і ґрунтовними виглядають бачення Романа Безсмертного щодо майбутнього в освіті, екології та безпековій сфері держави.

Переорієнтація в навчанні реально потрібних фахівців та проблема питної води, на його думку, мали би не втікати з порядку денного сучасних політиків, що переймаються лише війною, котра затягнулася трохи довше, ніж на два тижні.

Таким чином, виглядає, що постать Романа Безсмертного є цікавим доповненням до потенційних кандидатів на нового очільника країни. 

Петро Порошенко розвиває тези війни, релігії, вступу в ЄС та НАТО; Юлія Тимошенко взяла компас до рук для прокладання нового економічного курсу для країни; Анатолій Гриценко наполегливо шукає підтримки для оформлення свого переходу зі статусу першого непрохідного кандидата. Про Зеленського та Вакарчука поки помовчимо.

Роман же Безсмертний готовий приміряти на себе шати гаранта, бо відчуває, що виріс з тіснуватих штанів та давно не модних маринарок.

Заявляє про це гордо, емоційно, розумно, послідовно використовуючи інтелектуальний запас мужів, які поки ще живуть на цьому світі та закликає інших прислухатися – до них та себе, звісно ж.

Водночас дуже правильною виглядає стратегія його команди: поміж цитатами класиків нагадувати присутнім, що вони не є на лекції ще одного (значно цікавішого за багатьох – треба погодитися) професора від політики, а це саме гість приїхав до Львова почути аборигенів.

Щоби, мабуть, зрозуміти, чи його бачення України бодай перегукується з людським.

Не виключено, що Роман Безсмертний щиро хоче служити українству і не хоче водночас бути демолатром – таким собі політиком з відірваним від реальності баченням стану справ в країні і потреб народу, тим, хто обожнює конкретних чи усіх людей, а не Бога.

Святе ж письмо він напередодні не просто так тримав в руках!

Головне, щоби Роман Безсмертний не розчарувався у почутому та побаченому, оскільки не всі виборці нині можуть бути готовими до його тез про потребу зміни народного ставлення до порядку речей в Україні.

Оскільки, вдягнувши костюм президента, так просто його не скинеш, коли стане очевидно, що та робота – то не задоволення і не відпустка на райських островах: за кожним рішенням має йти відповідальність за наслідки.

І за слова, і, тим паче, за діла.

Це стосується усіх: тих хто вчиться, тих, хто працює, і тих, хто свято вірить у свою здатність когось чомусь доброму навчити.

Текст і фото: WN, Юрій Залізняк, Мирослав Пархомик, Богдан Петрук