Появу в Україні першого суспільного мовлення можна вважати з 19 січня 2017 року, коли зареєстрували Національну суспільну телерадіокомпанію України.

Цей публічний інститут мав би задовольняти інформаційні потреби українського суспільства, залучати його представників до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяти формуванню громадянського суспільства в Україні та забезпечувати належну реалізацію конституційного права кожного на інформацію.

Під час реформи на львівському державному телебаченні, де найбільший штат серед усіх обласних телерадіокомпаній в Україні, роботу втратили понад 200 осіб. Скорочували за схемою, схожою для всіх обласних ТРК. Компанія була недофінансована на половину, а центральна дирекція уніфікувала штатну чисельність і розрахувати її під 3,5 години власного виробництва на день.

Уже в квітні 2018 року порядком внесення змін до статті 18 Закону України "Про Суспільне телебачення та радіомовлення України" запропонували фактично підпорядкувати його владі. Законопроектом пропонувалось встановити, що суспільне мовлення зобов’язане висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб. Цей документ суперечить стандартам Ради Європи щодо гарантій редакційної незалежності суспільного телерадіомовлення, яких Україна зобов’язалася дотримуватися.

Сьогодні у львівському прес-клубі зібрались аби обговорити наслідки реформи суспільного мовлення.

Працівники ТБ уважають, що це скоріше не провал, а запрограмована система розвалу телебачення і скорочення людей на суспільному було протизаконним.

"Хоч сьогодні вже час підбивати підсумки цієї реформи, ми поки не можемо поставити крапки і сподіваємось, що ця реформа вдасться. На її початках обіцяли, що мовлення буде публічним та на суспільному телебаченні буде місце для усіх, але сьогодні бачимо лише три години ефіру. На суспільному немає нічого нового. Наш колектив був цинічно розігнаний, обіцянки, що все буде чесно, не виправдались", – стверджує журналіст та громадський діяч Оксана Клим.

Світлана Максименко, кандидат мистецтвознавтва розповіла, що навіть при радянській владі, яка цензурувала все телебачення, через художнє мовлення світ дізнавався про українськість, після всіх цивілізаційних процесів раптом художнє мовлення реформують та скорочують.

"Якісних змін не відбувається.  При наявності талановитої молоді, не йде мова про розвиток художнього мовлення, яка ж держава може існувати без такого?", – дивується журналістка.

Андрій Болкун, теж журналіст, пояснив причини таких дій: "Сьогодні на суспільному телебаченні реформа – це скорочення працівників та вивільнення приміщення з подальшою метою продажу. Ця реформа – зговір певних політичних сил з метою заробляти на цьому величезні кошти".

Василь Глинчак, заслужений журналіст України, "останній з могікан", як він себе сам назвав, вважає, що нині на суспільному діє "адміністративний садизм, в якому існує корупція". Та пан Глинчак переконаний, що аномалії не можуть бути тривалими.

Додамо, що вивільнені приміщення суспільного вже сьогодні здаються в оренду, зокрема в приміщенні по вул. Князя Романа тепер функціонує комунальне радіо, що підпорядковується міському голові Андрію Садовому. 

Очевидно, треба звертати увагу на тих, хто в центрі та у Львові зокрема, керує реформами щодо суспільного, тоді можемо й вийти на цей слід реформування суспільного мовлення, який працівники телебачення вважають деструктивним, і зрозуміємо, куди він може привести.

Відтак, тільки економічні та правові санкції по відношенню до таких осіб допоможуть зупинити процес "симулякру". Очевидно, у цьому громадянське суспільство може і повинно стати фактором впливу.

Текст і фото WN