Завтра Юля Тимошенко покаже себе в новому образі.

Як образу чи своєрідну зраду цей факт вже почали подавати політичні конкуренти ВО «Батьківщина», придворні коментатори та інші експерти від української політики.

Тим часом, сама назва Форуму «Новий курс України», на який 15 червня з цілої держави лідер гучно запросила усіх небайдужих, заслуговує на особливий аналіз.

З маркетингової точки зору, експлуатація поняття новизни з динамічним поняттям курсу як напрямку руху та розвитку держави є вельми вдалою.

Ні для кого у сучасній Україні не є цілковито невідомим відчуття, що країна розвивається не в найкращий бік: щось з державою, яка пережила два Майдани, досі борониться перед агресією потужного і безпринципного сусіда, не так.

Відчуття несправедливості часом сусідить з гнівом, що після кількох спроб пробити стіну буденності, перегорає у відчай та безсилля.

На такому тлі, коли чинна влада за рік до перших у сезоні виборів лише шукає зачіпок-тем для експлуатації їх як нових обіцянок, «перший передвиборчий постріл» з боку поки найрейтинговішого кандидата на президентських перегонах може змусити насторожитися багатьох.

І справа тут не у використанні в назві паралелей з історією американських президентів, які теж урочисто називали свої програми для виходу країни з різноманітних криз.

Також справа не в несподіваній зміні іміджу Тимошенко, яка розплела усім добре знайому косу, але зібраності та концентрації від цього, здається, не втратила.

Кожна політична сила нині шукає свій формат роботи з потенційним виборцем, а на піонера-першопрохідця на цій ниві усі одразу спрямовують свою увагу.

Самі почати не наважуються, але критики в разі потреби виллють добрячі відра з усіх екранів, динаміків та шпальт.

Так влаштована політика і не тільки українська.

Але навіть за таких обставин кожен опонент «Батьківщини» вже мимоволі визнає її вищість: через відсутність страху і готовність відбивати всі напади на обраному шляху.

Тільки от шлях ще поки до кінця не зрозумілий.

Оскільки саме Форум, як виглядає, покликаний окреслити вектори та коридори можливостей розвитку партії і країни.

Закликом про надання можливостей усім охочим та небайдужим до долі держави Тимошенко, таке враження, дійсно вбиває одразу кількох зайців.

Вона відмовляється від авторитарно-диктаторської моделі спілкування зі соціумом: мовляв, ніхто не накидає Вам правил і принципів розбудови країни – долучайтеся і будьте співтворцями.

Таким чином, активні громадяни та організації розділяють відповідальність за надалі розроблену програму дій, відчуваючи, що їх внесок і подальша праця – це не те, що можна беззмістовно критикувати самим і давати це робити іншим.

Інша очевидна річ, це спроба ЮВТ розширити межі «свого електорату».

Якщо десь ще хтось досі і звинувачує її у популізмі суто для пенсіонерів, то заклик приходити на Форум – за манерою, формулюванням та подачею – орієнтований на цілком інші вікові групи і людей з далеко не совковим світоглядом.

Це – сміливо, амбітно і ризиковано, оскільки можна не отримати зворотного зв’язку чи заслужити чергові звинувачення в організації банальної постановки для камер.

Але йдеться тільки про початок активних дій на політичному ТВД – в країні, де ці воєнні дії і так не припиняються, попри передвиборчі обіцянки чинного президента.

Не рахуватися з таким підходом до початку кампанії тепер не зможе ніхто в Україні, включно з самим Петром Порошенком.

Адже райдужними оповідями про швидкий вступ до «шенгену» чи автокефалію для Української церкви ситуації в країні поки не виправиш.

Треба більше докладати зусиль і починати вже.

Це зробила «Батьківщина».

Як коса, що свідомо пішла на камінь.

Навіть попри те, що її лідер вже без коси фактично, а камінь з грецької – це Петрос, що є відповідником Петра.

Що ж стосується простих українців, то їм слід обирати.

Або сидіти і споживати інформацію, яку на них виливають щодня, а далі критикувати, лаяти та ненавидіти в порожнечу – без жодних результатів чи бодай відповідей на свої запити.

Або ж уважно придивлятися до тих, хто шукає шляхів виходу зі ситуації, самим щось радити і спільно братися до роботи.

Це, звісно, важче, але, можливо, прибутковіше – з точки зору здобутків для держави і відчуття власної значущості у ній як людини, яка щось зробила, щось змінила сама – тут і зараз.

Бездіяльність і просте коментування у соціальних мережах погоди доброї не зроблять, а от зло помножити можуть.

Бо час – надто багато важить і людське життя дуже коротке і швидкоплинне.

Тож треба самому докладати зусиль для його ефективного використання і усунення всіх перешкод.

Адже під камінь, що лежить, жодна вода не потече.

Його змиє лише бурхливий потік, який точно знає свій шлях вперед.

Фото: OGO.ua