Зокрема, дискутували про досягнення і труднощі нашої держави у музиці, спорті та релігійному житті.

27 років – поважний вік для держави. На 27 році незалежності ми досі боремося – не лише на фронті, а й у справах музичних, спортивних і релігійних. За 27 років у нас було багато змін на краще і багато відступів назад. Досягнення, які зараз має Україна, вона здобула попри те, що вже четвертий рік бореться проти однієї з наймогутніших країн світу. У часі свого становлення країна йшла шляхом спроб і промахів, але не здавалася. Яку б сферу життя не взяли, там завжди йшла боротьба за українське і за можливість представляти Україну там.

Діячі різних сфер життя держави намагалися визначити 27 причин, за які варто пишатися Україною. До обговорення здобутків запросили всіх небайдужих містян. Серед доповідачів – визначні діячі трьох галузей: музики, спорту та релігії.

«Музична сфера, яка з’явилася у часи боротьби за незалежність, захоплює. Ще донедавна українська народна і патріотична пісня повинна була мужньо боротися за право звучати в Україні. Записи моїх повстанських пісень у 2009 році люди, які мене оточували, вважали абсолютно непотрібними. Тоді всім здавалося, що їх просто нема де і для кого виконувати. А вже у 2014 році саме під ці пісні хлопці йшли на штурм барикад на Майдані.

Зараз ми маємо велику перемогу – мовні квоти на радіостанціях і телебачення. Пісень українською мало би бути у радіоефірах не менше 35 відсотків. Величезна кількість виконавців україномовної музики отримали шанс бути почутими. Людям треба давати можливість чути гарний український музичний продукт, навіть якщо комусь це здається не форматом. А що таке взагалі формат? Достеменно ніхто не може сказати. Тепер є безліч радіостанцій,в ефірах яких лунає понад 55 відсотків україномовних пісень», – каже Софія Федина  волонтерка, співачка, журналістка.

За даними деяких музичних каналів, щороку з’являється близько 50 імен нових українських виконавців.

«У 1990 році почалися зміни в спортивній організації. Нам треба було показати, що ми можемо бути незалежними. У 1994 році ми змогли вперше самостійно взяти участь в Олімпійських іграх. Становлення українського спорту відбувалося складно, не завершилося воно і до сьогодні. Наші здобутки – наші спортсмени: Оксана Баюл, Сергій Бубка, брати Клички, Лілія Подкопаєва, Яна Клочкова. Вони ідентифікували нас як Україну. Зараз маємо тих спортсменів, які і далі прославляють нашу країну на міжнародній спортивній арені: Ольга Харламова, Олександр Усик, Еліна Світоліна, Юлія Левченко, Олександр Хижняк. Але маємо проблему із слабким фінансуванням спорту», – пояснив Степан Родак, директор Львівського училища фізичної культури, заслужений працівник фізичної культури та спорту України.

Але є і численні проблеми. Зокрема, фінансові витрати, які бувають чималими, часто лягають на плечі наших спортсменів, їхніх батьків і команд.

«Віра зараз є одним із найважливіших важелів у суспільстві. Останнім часом спостерігаємо активну діяльність різноманітних груп пропаганди «руського міра». Ще з 2009 року ми наголошували на великій небезпеці цього явища. Тому не дивно, що в 2014 році прийшла на наші землі «русская православная армія» «захищати» українців. Тисячі росіян стали жертвами цієї пропаганди і пішли в чужу країну воювати, бо їм показали, що там є вороги християнського світу. Найбільша перевага України в релігійному житті полягає в тому, що в нас різноконфесійне середовище. Ніде в Європі немає таких міжконфесійних рад, як є у нас. Вони часто збираються для вирішення різних релігійних питань», – розповідає Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційного центру України.

До того ж, релігієзнавці чітко зафіксували таке явище, як громадянська церква саме після Майдану. До неї можуть входити представники різних конфесій, які сповідують єдині цінності – захист людської гідності і свободи.

Текст і фото WN