Вчителі Львівщини за Нову українську школу.

У департаменті освіти та науки стверджують, що питання впровадження НУШ не в одномісних партах, (яких, до слова, в області, катастрофічно бракує). Мовляв, НУШ - зміна філософії та відносин у початковій школі, де слугуватиме принцип дитиноцентризму та компетентнісного навчання.

На Нову українську школу Львівщина отримала 99 мільйонів гривень, з яких 70 мільйонів витратили на обладнання (дидактичних матеріалів, меблів та комп'ютерного обладнання), 28 - на підвищення кваліфікації вчителів.

Та повністю укоплектовані школи на Львівщині хіба в деяких регіонах: Городоцькому, Миколаївському, місті Самбір та Червоноград. Відсутність меблів у деяких школах зумовлено, ніби, наявністю лиш одного великого виробника шкільних парт в Україні. Тому й, процес закупівлі, говорять у департаменті освіти й науки, для деяких регіонів затримався. До прикладу, в одній з Дрогобицьких шкіл, у перший, так званий "адаптаційний" період, першачки навчатимуться без парт.

Отож, що ж таке, насправді ота НУШ? На думку вчителів львівських шкіл, початкова освіта в державі давно потребувала перезавантаження, це бачили, насамперед, батьки дітлахів. "В центрі освітнього процесу має бути саме дитина, і давати їй потрібно ті знання, які знадобляться в житті. Сьогодні вчитель не є носієм знань, тепер він мусить навчити ці знання аналізувати, впорядковувати та використовувати в сучасному житті", - вважає Лідія Андрушко, директор початкової школи "Світанок". Такого успіху в НУШ, за її словами, вдалось досягти лише завдяки співпраці між батьками, вчителями та дітьми. На думку тренера НУШ, вчитель має продовжувати самоосвіту постійно, адже щоб змінити українську школу, перш за все, має змінитись вчитель.

"Ми бачимо, що вчителі переосмислили свою роль у школі. Більшість вчителів та тренерів не зупинилися на запропонованих МОН курсах: у них тепер відбувається навчання протягом життя", - говорить Ольга Банах, координатор НУШ у Львівській області. До слова, на Львівщині підготували 2500 вчителів перших класів Нової української школи. Вчили їх за програмами "Лицем до дитини" та "Крок за кроком", до підготовки долучали й міжнародні проекти. Як виявилось, змінами були задоволені й батьки учнів, адже тепер їх дітлахи позбавлені суворої "муштри", а отримують у школі "тепло й добро".

Наталя Шалена, мама першокласниці та другокласниці розповідає, що її старша дитина минулого року приходила з уроків натхненна та ставила ій багато запитань. "Як на мене, навчання для дітей є цікавим, адже коли дитина хоче знати більше - це важливо, та ще важливіше - розуміння, для чого їй це потрібно. Тепер, вже ми маємо поспішати за нашими розумними дітьми. Приємно, що змінюється і сам вчитель", - переконана вона. Відтепер, мовляв, усі вчителі, навіть ті, що поважного віку, зможуть вдягнути штани та гарну футболку, присісти на коврик до дитини та спілкуватись з нею на рівних. Таке інтегроване навчання "через дію до знань" допомагає дітлахам не вчитись, а пізнавати, позбавитись комплексів та розвивати критичне мислення.

"Не в парті справа, - стверджує Лілія Андрушко, - а у вмінні вчителя переформатуватися та знайти методи й засоби, аби дати дітям те, чого вони потребують. Важливо це робити й у партнерстві з батьками. Тоді ж дитина радісно йтиме до школи та повертатиметься звідти".

Відтак, тепер вчитель, отой універсальний солдат - дзига, матиме ще більшу відповідальність за результат перебування дитини у школі.

Текст і фото WN