Зграйки сучасних підлітків, прогулюючись вулицями Львова, носять зі собою коробочку з музикою (акустичну колонку) і пересіюють свої розмови рясними матюками. І така поведінка стає нормою.

Гаразд – підлітковий вік непростий. Ним треба перехворіти. Причому, не лише підліткам, а й їхнім родичам, поки те дитя виросте і стане людиною. А що робити із густим шаром мату, який вкриває розмови сучасних школярів? Із колонки звучить дешева попса, якою рясніє всюдисущий інтернет. Зі слів випльовуються такі масні матюки, якими ще років 15-20 тому не послуговувались навіть дорослі. А це – від 10-річних…

Неприємно таке почути, навіть коли випадково опиняєшся поруч зі зграйкою прищавих дітваків. А коли таких матюкливих зграйок трапляється кілька і коли на зауваження вони не реагують?

Більшість зустрічних відмахнеться і скаже: «Нехай їхнім вихованням переймаються родичі та вчителі.» Можливо, й так. Яке нім діло до чужих невихованих дітей? А знаєте, яке? Нині вони – матюкливі підлітки, а завтра – покоління, яке несе у своє прийдешнє руській мат і відповідну поведінку. Ті, кому ми довіримо свою старість.

Матюкатись – модно? Круто? По-дорослому? Чи це настільки вкорінена звичка, що стала нормою? Що не так із сучасними підлітками? (Та що й казати – розмови перемащують матом і сучасні студенти, тож про який рівень вищої освіти можемо говорити?!)

Підходжу до міні-тусівки підлітків. Роблю зауваження, щоб не матюкались. Бачу, наїжачились. Ще б пак – я порушила їхній особистий простір і беруся їх повчати. Стихли, але усім своїм ще дитячим виразом показують, що не треба їх вчити жити!

Марічка Андрус, 11 класниця, ліцей «Сихівський»: «Деяких сучасних молодих людей влаштовує запас із кількох слів-матюків, які вони використовують у різних ситуаціях, навіть там, де лайка і близько не доречна. Напевно, це спосіб  якось завоювати собі місце у суспільстві, намагання виділитись на загальному фоні.  

Думаю, що проблема таких людей у духовній бідності і обмеженості. Поширення низької культури матюків серед підлітків можна побороти лише замінивши те, що в них голові. Потрібен авторитет, який змусить задуматись молодих людей, чи справді некоректні вислови так необхідно вживати у кожному своєму реченні. Слід дати їм зрозуміти, що життя без матюків існує!».

Богдан Марциняк Волошин, письменник і львовознавець: «Це, звичайно, сумно. Але треба зважати на вік цих дітваків. Особливо хлопців – їм хочеться бути дорослими, принаймні виглядати…  І найпростіше тут – наслідувати якісь брутальні звички дорослих. Лайка, брутальна і виклична поведінка, цигарки, алкоголь... Я пригадую, як ми, підлітки-шестикласники з Привокзальної, страшно матюкались! До рвоти. Усі переходять через це пекло. Але хтось в ньому залишається назавжди, а хтось виростає і йде далі».

Оксана Думанська, письменниця, редакторка: «В оцій мовній розхристаності вбачаю вину дорослих, поведінку яких діти мавпують. Треба старшим стримуватися від матюччя, але вони, на жаль, за цим не стежать, а діти чують. Чують і відтворюють. В цьому є ще й таке дитяче розбишацтво, яким діти наближають себе до дорослого світу. І дівчата, й хлопці. І коли скажеш їм, що таким гарно вдягненим не пасує бруд на язиці, то вони подивляться на тебе, як на прибульця. Бо обсценної лексики вони не соромляться, вона в них править за живе спілкування.

 Розумію, що вплив матюків – неуникний: грають у футбол – матюкаються, розмовляють телефоном – матюкаються, гукають одне одного також з матюками. Чи можливо це побороти? До кінця – ні, але треба закладати дітям якісь основи пристойної поведінки. Не сідають же вони при всіх посеред вулиці, коли їх притисне, позбутися перетравленої їжі?! Так і з мовою... Хай шукають якесь дупло в дереві – і матюкаються в нього, а між люди виходять з очищеною мовою».

Вілена Кіт, психолог дитячого центру здоров’я ім. Анни Мазуренко: «Матюки – це пасивна агресія. В суспільстві, де є заборона на активну агресію, в мирній його частині (в нас не заведено побиття, вбивство, он зараз взагалі новий закон ще на сексуальне насильство введено і т. п.), та відкритий дозвіл на прояви агресії во благо народу (в нас війна), молодь закономірно буде мати потребу проявляти, десь прилаштовувати свої агресивні імпульси. Це і конвертується в матюки, голосну музику, зневажливе ставлення. Молодь, її частина, як-от підлітки, виступає маркером суспільства. А суспільство розщеплене. Інклюзію вводимо – і тут же не вміємо захистити цих дітей, вчителів, решту класу від проявів агресії дітей з особливими потребами.

Війну ведемо, вбиваємо самі і отримуємо вбитих – там, горе, а тут боїмося чути матюки. А як підлітки мають ще утилізувати свої агресивні імпульси? В нас хоча б тут, на заході України, ще створюють спільноти, де згуртовують дітей, гуртки, не все так погано. Але не всі діти до них потрапляють, не всі батьки про це знають».

Оксана Кришталева.

(Фото - ілюстративне).