Є щось солодко-апокаліптичне о цій медовій порі. Апокаліптичне в сенсі питомому, первісному, у якому апокаліпсис - відкриття, одкровення, об'явлення.

Кінець серпня - як кінець світу. 
Є щось солодко-апокаліптичне о цій медовій порі. 
Апокаліптичне в сенсі питомому, первісному, у якому апокаліпсис - відкриття, одкровення, об'явлення. 
Серпень як одкровення. 
Серпень як межа. 
Серпень - як об'явлення лику Господнього тим, що без міри нагрішили за літо. 
Нам, що без міри...
Пекучо-солодкі ті літні гріхи - вольні й невольні, здійснені і нездійснені. 
Серпень як каяття.
Серпень як спокута. 
Серпень як подих - гейби останній. 
Таким жадібно-тягучим був вдих - і таким повільно-смаковитим видих. 
Літо видихується, захлинається, гасне. 
Як світло серпневого надвечір'я. 
Це дуже особливе світло. 
Дуже тонке, майже незриме. 
Воно світить ніби зсередини. 
Навіть середночі. 
Відчуваємо його шкірою. 
Піднебінням. 
Легенями. 
Воно гасне - й не гасне. 
Не гасне, навіть коли його ковтає густа, нараз перегріта і прохолодна темрява серпневої ночі. 
Серпень гострий, як серп. Без жалю відтинає добрий шмат нашого життєвого буяння, нашого розпашілого щастя, нашої літньої нестями. 
Легко, як кавалок хліба. 
Болісно, як кавалок серця. 
У серпневих медах таїться гіркота прощання. 
Тонка і шляхетна. 
Він шляхтич, серпень. 
Ставний і гоноровий. 
Ми щоразу платимо йому золотом, не мідяками. 
Іншими не візьме...
Утім, і він до нас щедрий. 
Щедрий, як на прощання. 
Бо кінець серпня - як кінець світу. 
Треба встигнути. 
Все, що не встигнеш. 
* * *
...Це особливий стан, який годі передати словами. 
Хіба що...
Це кінецьсерпня. 
Пишеться разом. 
Дихається разом. 
Любиться. 
Губиться. 
Прощається. 
Але не забудеться.

Фото з відкритих джерел