Богдан Тихолоз


02.08.2018, 11:12

Іван-змієборець

Все про зміїну символіку у життєтворчості Івана Франка

Мабуть, не я перший помітив, що в образному мисленні Івана Франка важливу роль відіграють анімалістичні, насамперед зооморфні та орнітоморфні символи. Їхня питома вага в структурі поетичного космосу письменника-мислителя навіть на позір відчутно більша, аніж, скажімо, фітоморфної, плантитативної, рослинної символіки, яка фігурує частіше у фольклоризованих стилізаціях, аніж у витворах індивідуальної творчої фантазії. Можливо, жваве, енергійне творче єство митця приваблювала рухливість, мобільність, динамічність невгамовних представників тваринного світу, на противагу до відносної статичності рослинного царства, яке зазвичай більше притягує натури спокійні, споглядальні. Та все це тільки припущення; тим часом сама символічна структура та естетична функціональність поетичного бестіарію Франка все ще чекають на ґрунтовне дослідження.

Поміж незліченних і розмаїтих живих істот (звірів, птахів, плазунів, комах, фантастичних чудовиськ, ба навіть безхребетних і найпростіших), до яких раз у раз зверталася мистецька фантазія автора «Пелікана» і «Беркута», «Журавлів» і «Лиса Микити», «Свині» і «Киці», повісті «Boa constrictor» та збірки казок «Коли ще звірі говорили», особливе місце посідають гадюказміязмій, отже – гади загалом. Ці дивовижні, навіть дещо загадкові тварини віддавна викликали гострий людський інтерес; з ними пов’язані численні народні вірування і забобони, у яких їм незрідка приписувано особливі, магічні властивості.

f_svyatiy-yury-zmborec_kuriy-maksymiv_natalya_1298619090 (1)

«В Нагуєвичах бачив я уперве їдовиту гадюку (Pebias berus), забиту селянами на ниві, званій “Під бузьком”, де вона гніздилася під корінєм терна на межі, – згадував Франко у природознавчому нарисі «Причинки до фавни східної Галичини» (1911). – Її вбито і повішено за голову на заостреній тичці» Безпосереднє пояснення цього епізоду першозустрічі з отруйною змією віднаходимо в етнографічній праці Франка «Людові вірування на Підгір’ю» (1898): «Забиту гадину не годиться лишити на землі, бо вона вночі ожиє. Її треба заостреним прутом прошпигнути голову, а прут той другим кінцем уткнути в землю край дороги». У тих-таки «Причинках…» письменник докладно розповідає про спіймання та вбивство великої гадюки за часів навчання в Дрогобицькій гімназії на екскурсії до Нагуєвич під орудою відомого натураліста й літератора Івана Верхратського та про власну роль у цій справі.

Збереглося також досить багато свідчень про те, що й сам Франко часто вбивав гадюк, немовби керуючись приписами народної звичаєвості, характерними для бойків (на відміну, наприклад, од гуцулів, у яких існує табу на вбивство гадюки). Так, за спогадами сина письменника, Тараса Франка, «у ліс Іван Якович ходив босоніж, з кошелем в руці, рідко з ціпком. Гадюк нітрохи не боявся і чимало повбивав їх

ФÑ?анко в Ð?Ñ?ивоÑ?Ñ?внÑ?+

Треба сказати, що така поведінка, вельми сумнівна з погляду сучасної екологічної свідомості та біоетики, зумовлена зовсім не якоюсь особливою жорстокістю письменника, а радше відмалку засвоєними народними уявленнями про те, що вбивство гадюки не є гріхом, а навпаки, добрим, богоугодним учинком.

Можливо, на формування однозначно негативного ставлення письменника до змії-гадюки, окрім цих вірувань та забобонів, на рівні колективного несвідомого вплинув також прихований, «затертий» код міфологічної «родової пам’яті». Як відомо, Франко був сином коваля. А в багатьох міфологічних легендах і переказах (зокрема й українських) коваль, мов казковий богатир, долає в поєдинку сили зла, і найчастіше – змія. Так, Божий Коваль «виковує першого плуга і запрягає в нього змія, який виорює гігантські борозни – Змієві вали (давні укріплення в Середньому Подніпров’ї) <…> У поширеному в східних і західних слов’ян казковому сюжеті змієборець ховається від змія (зміїхи), що переслідує його, у кузні, де Коваль убиває чудовисько молотом або перековує його на чарівного коня». Відтак син коваля-змієборця і сам неминуче мав стати змієборцем – і не тільки в метафоричному сенсі.

Тож для Франка змія, гадюка була істотою зовсім не фантастично-екзотичною, а цілком реальною й добре знайомою з численних піших мандрівок. Вочевидь, вона викликала його неабиякий інтерес, причому Франко цікавився не тільки сучасними йому природничо-науковими, зоологічними знаннями про класифікацію й видові особливості гадів, а й передусім народними, міфологічними уявленнями про них. Частину з цих вірувань та забобонів він зібрав та опублікував у вже цитованій вище праці «Людові вірування на Підгір’ю», в ІV розділі якої («Вірування про звірів») є окремі підрозділи: «Вуж», «Гадюка», «Змія».

Ці міфологічні уявлення стали не тільки предметом наукової уваги Франка-етнографа й фольклориста, а й джерелом його творчої фантазії. Зосібна, народне оповідання про «гадючого кріля», якого «можна пізнати по тім, що має діяментову корону на голові», письменник використав у романі «Перехресні стежки» (1899). Цей міфологічний переказ про гадюку в діамантовій короні Реґіна переповідає Рафаловичеві як спогад свого дитинства (розділ LIII). Героїня «чула про гадюк, що носять діамантові корони, і в моїй дитячій душі защеміло щось тривожно,  неспокійно. Може, там [на вершку гори, осяяному світлом призахідного сонця. – Авт.] орел убив таку гадюку, а її корона лежить серед піску і блищить до сонця?» [т. 20, с. 404–405]. У пошуках «діамантової іскри» Реґіна заблукала в лісі; відтоді той діамант для неї символізував недосяжну «мрію [її] щастя» – щиру любов.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

В одному з «галицьких образків» – «Ранок на пастівнику» (1885) – Франко згадував споріднені народні перекази «Про гадюку стоголівну У скальній норі, <…> Про ягу-змію-кусіку, Що дівчата їсть» [т. 2, с. 390], тож знав їх, безперечно, не з книжок, а з живих уст, з особистого досвіду. Загалом, художній «серпентарій» письменника напрочуд багатий і розмаїтий.

Уже в поезії «молодечого романтизму» поруч із автологічним уживанням лексеми «змія» («Князь Олег до лоба ногою діткнув, / В тій хвилі в нозі біль страшенний почув, / Бо в лобі тім краса сиділа змія / І зубом отруйним шпигнула князя» – літописне оповідання «Князь Олег», 1876) спостерігаємо алегоризацію й символізацію тваринного топосу («Прийшли вісті в Галич до двора / Про нову гризню-змію» – «Бунт Митуси», 1875; «…мій друг / Згиб від тих лютих змій», себто від гудзейлітської орди, – «Пімста за вбитого», 1876).

У період «пророцтва і бунту» (кінець 70–х – 80–ті рр.) образи змій і гадюк у Франка зазвичай пов’язуються з проблемою несвободи (неволі) і мотивами пут, ланців, кайдан («І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили» – «Каменярі», 1878; «Мов Лаокоон серед змій, / Так люд увесь в тих путах в’ється…» – «Не люди наші вороги…», 1880; «Не бійтеся тих пут, що на короткий час / Обкручують, немов холодні чорні змії, / Безсильне тіло!» – «Не бійтеся тюрми!», 1880), а також виступають асоціативними маркерами кризових емоційно-психологічних станів («Розвій ті надії, / Злудні, хоч яркії, / Що серце, мов змії, / Гризуть і палять!» – «Вій, вітре, горою…», 1880; «Мов змії, в’ються / Тривожні, темні думи…» – «Втомився я…», 1880; «…так швидко вспіла в їх / Дитячі голови лиха гадюка впиться, / Що сушить мозок, кров!» – «Чом так тривожно б’єсь у мене серце в грудях…», 1880; «…розпука, наче лютий змий, / Все нас гнала в темний світ» – «[Оповідання цюпасника]», 1880; «…Мої розчаровання власні / І лютая мука змія» – «Неясна для вас ця легенда…», 1889). Дедалі більше інтенсифікується тенденція до етичної універсалізації зміїної символіки на позначення різноманітних гріхів і зла загалом («…зло, …наче гадь несита, / Ссе кров із людськості грудий…» – «Гриць Турчин», 1880; «Чи там під цвітами любви тієї / Не криєсь зла гадюка самолюбства?» – «Святий Валентій», 1885; «Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою, / Де брехня сичить вкруг гадюкою» – «Моїй дружині», 1887; «А хоч гряне зло, мов тучі, / Пасті розніме гадючі…» – «Ні, вдуріти доведеться…», 1889; «…Немов на вид гадюки, / На вид його урозтіч все пускалось…» – «Легенда про Пілата», 1889).

Ця тенденція вершинного вияву набуває у поезії 90–900-х рр., коли в семантиці зміїної символіки акцентуються негативні моральні якості («Страшніша гадюки / Людина лиха» – «Годуй гадюку молоком…», 1897; «Мов жало гадюки, отруйні…» – «Moderne», 1906; «Лукавий, наче та змія, / І серце повне всіх проказ…» – «Як маю вірити тобі…», бл. 1911) та екзистенційно-психологічні категорії страждання, сумніву, спокуси («І ссали грудь мою їдкі гадюки…»; «Він, сатана, аж плакав, щоб налляти / Мені крізь вухо в саму душу трути, / Щоб свій язик гадючийпідіпхати / Мені під серце! Зміюзмію лютий! / Ти побідив! В душі моїй дупло / Знайшов і вліз. Я зрадив люд закутий!»; «…Хай пекельная змія / Роззявлює пащеку…» – «Похорон», 1897; «І ось сумнів у душу мені / Тисне жало студене…»; «І почулися тихі слова [Азазеля], / Мов сичання гадюки…»; «…Та чи гріх / Не підповз там змією?»; «Мов гадюку на скарбу, дам вам / <…> турботи і смутки» – «Мойсей», 1905). В інтимно-особистісній, медитативній та філософській поезії, поруч із вже традиційною асоціацією з негативними емоційними станами («Як сіра, зимная змія / По моїм раю походжає. / Мене аж душить почуття / Гірке, болюче і скажене…» – «Розпука! Те, що я вважав…», 1896; «…всю злість і гіркість трачу / І викидаю, мов гадюк тих звій…» – «Моїй не моїй», 1897; «І клином розлука, гадюка погана, лежить поміж нами…» – «Не можу забути!..», 1898), на перший план виходить опозиція «змія (гадюка) – серце (душа)» («Розпука, мов гадюка, ссала серце / І мозок бідного» – «Цар і аскет», 1892; «І на моє бурливе серце руку / Кладе той привид, зимну, як змія, / І в серці втишує всі думи й муку…» – «Не раз у сні являється мені…», 1893; «Лиш чорних мар гуляє зграя / І резигнація безкрая / Засіла в серці, як змія» – «Не можу жить, не можу згинуть…», 1896; «Серце гадь пожерла, / Сточила думи всі!» – «Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!..», 1896; «Ось на розпутті я стою пустому / І весь тремчу, гадюка серце ссе…» – «Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..», 1896, та багато ін.). Натомість у параболічних структурах («Притча про життя», вставна оповідь у поемі «На Святоюрській горі») зооейдос гадюки (вужа) алегорично позначає відповідно людське тіло («Страшна гадюка в’ється і широко / Пащеку рознімає, жде лише, / Щоб він упав до неї на поталу»; «А та гадюка під ногами, браття, – / То наше власне тіло, непостійне, / Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі / Назавсіди відмовить може служби» – «Притча про життя», 1892) та історичні провини і кривди («Як примусить до кохання / серце, що в нім в’ється гад?» – «На Святоюрській горі», 1900; в цій же поемі – притча про вужа в домі, причому вуж постає як отруйна тварина)

1932699_727178557319436_7030775391692653884_o

Як видно з цього стислого й далеко не повного перегляду, у поетичній творчості Франка образ гадюки (змії) функціонував на різних рівнях:

  • як автологічне найменування конкретної тварини-плазуна (домінантна функція – номінативна);
  • в структурі тропів (найчастіше порівнянь, рідше метафоричних чи метонімічних конструкцій) – як характеристична образотворча деталь з виразно негативними емоційно-смисловими конотаціями (домінантні функції – емотивно-експресивна, характеро- й стилетворча);
  • нарешті, в статусі самостійного одно- чи багатозначного образу – персоніфікації, алегорії, символу – із семами ненависті, самолюбства, розбрату, неволі, гріха, сумніву, відчаю, резигнації, зради, брехні, лукавства, підступу, гріховної й ненадійної плоті тощо (домінантні функції – смислотворча й сюжетотворча).

При цьому автологічні синтагми кількісно поступаються металогічним, а номінативна й денотативно-сигніфікативна функції – емотивно-експресивній, асоціативній, сугестивній, естетичній у широкому сенсі (в тому числі характеро-, сюжето-, смисло- й стилетворчій). Себто «гадюче поріддя» цікавило митця не саме по собі, як біологічний вид, а насамперед як емблематичний знак універсалій та реалій вищого, духового порядку.

Варіанти цього образу в поетичному лексиконі Франка – гадюка (101), змія (94), змій (34), вуж (38), гадь (10), гадина (10), гаддя (1)[25]. Означення гадючий вживається 21 раз, зміїний – 4, гадючиний – 2, гадячий – 1. Усього «зміїні», сказати б, асоціації виринають у Франковій поезії понад 300 разів! (Для порівняння: в українськомовних творах Тараса Шевченка – всього 36 разів[26]). Схожу функціональну роль в образній структурі багатьох текстів виконують також павук (21), смок (11), сфінкс (10), черв (20), черв’як (20), хробак (15). Усі ці лексеми мають спільну сему: «агресивна, хижа тварина, схильна впиватися в плоть іншої істоти», пов’язану з негативними конотаціями: холодний, слизький, брудний, здатний звиватися, повзати, кусати, душити, висмоктувати кров. Тому всі вони часто-густо виступають як контекстуальні синоніми.

Синонімічне гніздо зміїних образів у художніх (зокрема поетичних) контекстах Франкової творчості розширюється й за рахунок інших лексем, оказіонально тотожних на емоційно-смисловому рівні. Відтак полісемантична структура зміїної символіки включає в себе:

  • фізичну оболонку людини (нетривка і ненадійна плоть, тілесність загалом),
  • психологічні явища й процеси (рефлексія, сумнів, спокуса, думи, надії),
  • негативні емоційні стани (страх, біль, страждання, мука, грижа, турбота, розпука, смуток, злість, зневіра, резигнація),
  • негативні етичні первні (зло, лихо, горе, біда, гріх, брехня, зрада, лукавство, самолюбство, жадоба наживи тощо),
  • негативні інтерсуб’єктні, у тому числі соціальні, стани (несвобода (неволя), гризня (розбрат), розлука), а також
  • артефакти, що їх позначають (ланці, пута, кулі),
  • нарешті, трансцендентні сили – духи і демони (диявол, сатана, Азазель).

До семантичного поля змії-гадюки належать також вогонь, вода, вологість, низ, темрява, гниття, смерть, небуття. Важливу роль в образотворенні зміїного ейдосу відіграють і означення-епітети (отруйний, їдкий, лютий, лихий, поганий, злий, страшний, неситий, пекельний, холодний, зимний, студений, красий (строкатий, рябий, барвистий), сірий, чорний), а також акустичні (сичання), фізіологічні (отрута) і портретні (чи радше анатомічні) деталі: пасть (пащека), язик (жало), зуб, хвіст. Натомість контекстуально антонімічними до образів змії та змія виступають символи серця, сонця, риби, газелі.

У кожному разі, гадюка (змія) у Франковій поезії завше поставала як ворожа серцю і сонцю сила пітьми: лиха, хижа, підла, підступна, навіть хитромудро-вигадлива, лукава, незворушно-байдужна й воднораз невідступно-стрімка, люто-ненависна, жорстока, егоїстична, холодна, отруйна, зневолююча.

Зміїна символіка у творчості Франка та пов’язаний із нею архетипний мотив змієборства – не випадковий, спорадичний художній засіб, а органічний, у певному сенсі центральний складник глибинного психологічного, а в основі своїй міфологічного коду, який становить опорну, системну генеративну модель символічної автобіографії письменника. За всіх можливих різнотлумачень, у кожному разі, очевидно, що герць змія та змієборця – один із вузлових пунктів особистісної екзистенції автора «Мойсея» та її естетичної рефлексії, а може, й «нерв» його мистецької психодрами, – психодрами, яка, таким чином, постає як теріодрама, чи звіродрама (за тим-таки Ґ. Башляром).  Символічна опозиція «серця» й «гадюки» – це, врешті-решт, художньо-асоціативний алонім гранично широких етико-антропологічних, екзистенційно-онтологічних, ба навіть теологічних антиномій – добра і зла, життя і смерті, Бога й диявола. Так один із зооморфних образів-символів франківського художнього світу постає справжнім «віконцем у безконечність», що таїть у собі неабиякі психологічні, філософічні й міфологічні глибини.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Фото автора

Обговорення

Завантаження плагіну facebook...

ТОП

ФОТО

Відео

У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

Коментар

Блоги

Мирослав Дністрянський

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Михайло Цимбалюк

Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

Василь Чорний

Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

Підпишіться на WestNews.info у Facebook: