Місто потребує нової офіційної влади, чи бодай видимої її присутності та ефективності.

Візьми та зроби? Цим гаслом посадовцям Ратуші, мабуть, надалі послуговуватися не слід. Оскільки воно стосується усіх сфер життя міста, а не лише гідних чиновницького інтересу напрямків розвитку Львова.

Звісно, міський голова зі свитою може скільки завгодно повторювати завчені мантри про відживлення дрібки промислового виробництва, побудови індустріального парку, успішної взаємодії з ІТ-сектором та приваблення туристів.

Але, будьмо відверті, від заїждженості цих «золотих та платинових хітів» на частотах, екранах і сторінках люксусових медій вже подекуди нудить – ніби переїв пампухів на черговому ярмарку.

Очевидно, хтось заперечить: мовляв, Львів нині вже далеко не той, як півтора десятка років тому. Не виключено, що причина саме в тому, що містом вже давно не правлять поети чи газові директори.

Але рівня майже рідного для декого у Ратуші польського Вроцлава – ми теж поки не досягли. Оскільки успішність місцевого та національного врядування не повинна бути однобокою: щось одне розвиваємо, а інше – занедбуємо.

Спитаєте, а що ж у Львові випало за роки з поля зору «батьків міста»?

Для вичерпної відповіді на це запитання нібито вистачить поглянути на транспортну і дорожню інфраструктуру, каналізаційну систему та інші поважні індикатори урбаністичної успішності.

Очевидно, що влада одразу може спробувати відбити усі напади аргументами на зразок того, що часу і грошей брак, а ЄБРР не клонуєш для мега-вигідних кредитів.

Пелчинський став тут виглядає як невимовно потрібний проект для кожного щирого галичанина, який, попиваючи каву за столиком поруч з Андрієм Івановичем Садовим в його улюбленій кав’ярні поблизу Латинської катедри, тихо в душі ностальгує за Польщею чи Австрією.

Щоправда, будь-який тодішній обиватель, мабуть, би збожеволів від нової зовнішності Львова, що він її набув за останні каденції. Йдеться не просто про еклектичність забудови, а про її відверту естетичну та моральну аномальність.

Оскільки в той час, коли певні новобудови часом не лише вписуються у довколишній архітектурний ансамбль, а й навіть можуть доповнити чи прикрасити його, інші – чинять цілковито протилежний вплив.

Але сумнівна естетика і відверта шкода – речі різні. Хоча, Львів засвідчив, що у ньому можна поєднати все.

Для прикладу, йдеться про вже відому у місті тему забудови (реконструкції, вдосконалення, поліпшення – від використання будь-якого з цих слів суть наміру ініціаторів благого діла принципово не змінюється) тенісних кортів на Мельника, 18.

І суть тут навіть не в тому, що саме і хто хоче поліпшити для громади палац спорту «Спартак», що має трохи дірявий дах та якому бракує взимку тепла за цією адресою, одночасно по-господарськи повівшись зі ґрунтовими кортами для дітей, котрі так вдало розташувалися на одній земельній ділянці зі спорудою в елітному районі Львова.

Суть у тому, що бізнес робить роботу, від якої фактично відвертається міське чиновництво – ну який ти заробіток в цьому напрямку для себе побачиш? Це – ж відверто соціальний проект: хай місцеві багатії собі тими іграшками займаються, а ми тут плентатися поміж басейнами старими і новими не будемо!

Чи не тому у Львові стадіони і спортивні майданчики зникають не гірше за дитячі садки, клаптики парків, сквери та інший громадський (!) простір? Невже це робиться з благословення влади?

Борони Боже – не хочеться у це вірити! Адже кожен правовірний депутат на чолі з мером і до церкви справно по святах, мабуть, ходить, і в УКУ радо виступить – як запросять, чи при наближенні чергових виборів. Нехай вулиця Винниченка не потирає тут руки – ті самі підозри стосуються і мешканців тамтешніх коридорів, кабінетів та захристій ОДА і ЛОР: в області вистачає ще сфер, за стан справ в яких вгодовані щоки мали б наливатися рум’янцем сорому.

Спитаєте, що тут робити?

Ніколи не повірите: зробити те, що дехто свого часу зробив з цілою країною, поклавши відповідальність за її долю на плечі бізнесменів – зі сподіванням, що їх достаток не дозволить красти, а спровокує непереборне бажання довести свою ефективність у служінні народу.

Може, дійсно варта спробувати підійти до цього питання, як до суто ділової угоди: не просто вибрати нового мера за гаслами, розмахом рук при накладанні на себе хреста чи цитуванні авторитетів минувшини?

Нехай то буде просто бізнесмен, що візьме місто в руки за новим суспільним договором – немов підприємство. Яке треба розвивати за усіма напрямками, всіма відділами, департаментами, секторами чи іншими одиницями поділу. З якого нікого не можна просто так звільнити, оскільки він – хоч і міноритарний, але акціонер Львова і має право голосу та право на виплату дивідендів.

Одного такого кандидата можна назвати вже – Віталій Свіщов. Це не просто молодий депутат міської ради, а й чудовий за рівнем ефективності керівник відповідальної за культуру, молодь і спорт депутатської комісії. Він також є сином віце-президента Федерації водного поло України і очільника львівського ВК «Динамо» Олександра Свіщова, котрого пов’язують з успішним бізнесменом Григорієм Козловським. Останній визнав свою причетність до будівельної групи компаній «Авалон» та інших шикарних за прибутковістю бізнесі у Львові та області.

Комусь із названих осіб, як виглядає, належить ідея збудувати нові корти на Мельника на даху нового басейну, якого ватерполістам Львова бракує не менше, ніж міжнародно-сертифікованих ґрунтових кортів – маленьким тенісистам.

Просто так сталося, що місто платило за ДЮСШ «Спартаківець» і не цікавилося в її керівництва долею виділених коштів, ремонтами та іншими потребами. Керівництво ж закладу, пішло на «роздвоєння»: одна і та сама особа брала кошти в міста, а водночас проводила під дірявим куполом торфовиська – теж не за дякую. Отримані надходження не вкладалися в споруду – ніби готуючи її до приватизації та перебудови. Цілком же справні корти просто потрапили під гарячу руку підприємливих партнерів директора.

Ще одним фактором стало те, що федерацію тенісу у нас очолює Ростислав Мельник, який володіє надто невеличкою і скромною будівельною компанією «РІЕЛ», що, мабуть, і не дозволяє йому належним чином подбати за виживання дитячого тенісу у спортивній столиці України.

А от Віталій Свіщов може потурбуватися і про водне поло, і про теніс цілком не забути. То честь йому і хвала, бо він виявляє себе успішнішим у різних сферах, чим не може похвалитися більшість посадовців Львова. І багатоповерхівки на тенісних кортах не дозволить побудувати, і десятку спортивних федерацій дасть новий прихисток та дах над головою. А головою всьому далі буде теніс – так буде справедливо?

Не виключено, що за такого підходу і швидше всі дороги у Львові можна буде привести до ладу, і транспорт стане дивним чином прибутковим, приватні садки, пологові, школи прикрасять місто, що потопатиме в доцільній зелені поміж прибуткових новобудов.

Тож беріть приклад, шановні! Купуйте нині на розпродажах собі та дітям плавки (розраховуйте на знижки, якщо в когось їх – особливо хлопців – доволі багато) і поспішайте разом тренуватися у фонтані на Вітовського – поки став ще не відновили.

Бо як відновлять, доведеться точно вдягати шапочки з захищеними вухами і брати жовтого м’яча до рук – але не тенісного, а ватерпольного. Оскільки влада може незабаром у Львові помінятися.

Без громадських слухань, дострокових відставок та виборів.

Отак просто візьме – і поміняється.

Чи вона вже помінялась, а ми і не відчули?

Текст та фото: WN