Осене, що набуваєш завершення,
осене, виговорена безсоннями,
наші з тобою геройства і звершення –
ходіння линвою понад безоднями.

Наші з тобою, осене, зрушення,
наша земля, до якої ляжемо.
Птаство, чиї права порушено,
скаржиться над чорноморськими пляжами.

Забудуться без відлуння та осаду
жовтневих ранків учинки непрощені,
і стане частиною нашого досвіду
дихання осені,
цієї осені.

І стане голос гірким від переситу,
і рими здаватимуться доленосними.
Буде ламати підвалини всесвіту
кашель – сухий, як проміння між соснами.

Й буде снитися, що рятуюся.
І листя падатиме ночами.

…Як я люблю її, як дратуюся
щоразу, коли вона це помічає.

Місяць іще наростатиме тугою
в небі – високому і зігрітому.

…Як я її уважно слухаю,
оскільки не знаю, що говоритиму.

Це те, що приходить і починається.
Це те, з чого родиться інтонація.
Це мова, що робиться головною.
Це саме тепер.
Саме зі мною.

фото з відкритих джерел