Мова йде про деякі ілюзії щодо можливостей вирішення всіх проблем, пов’язаних з окупацією частини Донецької та Луганської областей, характерні як для владних структур, так і широких верств суспільства.

Отже, що стоїть на заваді об’єктивному розумінню проблеми?

Першим і основним таким стереотипом є ілюзія, ніби можна знайти якийсь спосіб повернути окуповані території. Насправді, таких нема, і суспільство з цим мусить змиритися. Бо повернути ці землі можна було б лише через проведення воєнної операції, але з огляду на неспівставність військових потенціалів України та Росії це зробити нереально. А просто так Кремль ці території ніколи не віддасть, бо він витратив на цю авантюру мільярди доларів і втратив там десятки тисяч своїх людей. Але Путін підтримує гру з можливим поверненням Україні захоплених територій, добиваючись таких поступок, які можуть зруйнувати українську державність загалом. Наприклад, «подайте воду в Крим, змініть Конституцію в напрямі федералізації». Тому у цю гру не треба грати, бо вона вкрай небезпечна. І шансів таким чином повернути окуповані території нема жодних.

Другий стереотип: добитися припинення воєнних дій на Донбасі можна шляхом переговорів з Росією, а ще гірше – з сепаратистськими псевдо республіками. Це також нереально. Бо обстріли українських військових – це частина стратегії примушування до здачі державних інтересів. Єдиний реальний варіант припинення воєнних дій - це запровадження миротворців на лінію зіткнення і переведення "гарячого" конфлікту в "заморожений". Це неоптимально, але найкраще з того, що можна зробити. І ще необхідною є повна економічна блокада окупованих територій з припиненням виплати пенсій.