Регіональні політичні відмінності результатів виборів в Україні свідчать також і про диференціацію різних ідеологічних впливів. За таких умов нав’язується думка про те, що в Україні годі знайти ідеологічні засади, які об’єднали б усе суспільство, а можна надіятися лише на окремі політичні постаті.

Але за відсутності в сучасній Україні таких загальновизнаних особистостей, як, наприклад, свого часу генерал Манергейм у Фінляндії, не можна ставити питання про об'єднання навколо окремих політиків. А тому задля глибшої консолідації країни так чи інакше треба шукати найбільш прийнятні ідеологічні принципи та формувати політичні сили, здатні реалізувати такі підходи.

Тому відразу хочу зазначити, що українське суспільство не настільки різне, що неможливо знайти якусь спільну ідеологічну основу. І той факт, що Україна зараз помітно політично й ідеологічно диференційована, є не стільки результатом об’єктивних процесів, як цілеспрямованого впливу російських спецслужб та підривних ідеологічних центрів впродовж понад 20 останніх років, які прагнули створити з одного боку великий проросійський блок, насамперед на Сході та Півдні України, з іншого – політичний полюс вкрай радикального націоналізму, локалізований переважно лише на Заході. І все це робилося за відсутності цілеспрямованості державно-інформаційної політики.

Разом з тим, розвиток подій в наприкінці 80-х, на поч. 90 років засвідчив велику впливовість національно-демократичних сил (Руху, республіканської та демократичної партій), які знаходили підтримку в усіх регіонах України. На жаль, в наступний період ці політичні сили різними методами були фактично усунуті з політичної арени. Але їхній досвід підтверджує, що ідеологія націонал-демократії (демократичного націоналізму) та патріотична ідеологія українського консерватизму (на засадах В. Липинського) все ж у змозі консолідувати усе українське суспільство.

Окрім національно-демократичних та національно-консервативних ідеологічних принципів важливо також сформувати чіткі засади соціально-економічної політики, відкинувши насамперед крайнощі ліберальної економіки і посилити соціальний характер державності (і це зовсім не популізм).

Формування таких політичних сил, які потенційно можуть одержати підтримку 30-40% виборців кожна, мало б відбуватися знизу і без участі різних олігархічних груп (як внутрішніх, так і зовнішніх). І таке перегрупування партійно-політичного спектру держави у змозі посилити єдність Української Держави загалом.